Ігор Фарина. «Любов у негоду». Роман. – Тернопіль: «Золота Пектораль», 2019 р. – 96 с.
Сучасний літературний світ немислимий без творчості Ігоря Фарини, який перебуває у постійному пошуку. Усе його творче життя пов’язане з літературою: поет, прозаїк, есеїст, літературознавець.
Нещодавно побачила світ нова книга письменника «Любов у негоду», яка охоплює значний період історичний подій, починаючи від буремних літ першої світової до п’ятдесятих років минулого століття. Головний герой роману – поляк Тадеуш Козельський, який пізніше живе під прізвищем Юзефа Дзялинського. Події у романі розгортаються стрімко і дуже цікаво.
У Швейцарії під лавиною гинуть батьки Тадеуша й опікунами хлопця, який важко переживає втрату найдорожчих людей, стають близькі родичі. Після смерті дядька юнак наймається на роботу до багатого селянина. Пізніше – знайомство з Малгожатою, порятунок малюка від загибелі під колесами брички.
«Виявилося, що прадід Малгожати і Юзефа колись жив у містечку Шумськ над Вілією. Коли в 1795 році вибухнуло повстання Тадеуша Костюшка, то гуртував загони шляхти повіту для нього. Одним із перших дізнався, що диктатора поранили в бою і захопили в російський полон. Після цього вивіз своє сімейство у Швейцарію. А його нащадки перебралися до Франції й поселилися під Ліоном».(І.Ф.)
Після конфлікту, що виник між Тадеушем і Юзефом, юнаки заприятелювали. Юзеф не дав покінчити життя самогубством дівчині, наречений і брат якої загинули в бою.
Не буду переказувати зміст роману, але зауважу, що книга сповнена високих прагнень: тут радість від перемог і розчарування від поразок, жорстокі обставини, що обертаються болючими втратами й всеперемагаюча любов, яка додає сил, бо це й порятунок, і прощення, і нагорода. В романі охоплено багато історичних подій, що відбувалися у 1918-1919 роках в тогочасній Польщі та Франції.
Герої книги – справжні, тому сприймаються природно, бо цікаві не тільки читачеві, але й історії. В книзі відтворено правдиві факти й образи, що визначають ту епоху, в якій відбувалися події.
Для роману характерний широкий спектр охоплення проблем: несподіваність думки, вишуканість фрази, яскраве відчуття історичного минулого, значущість того бурхливого часу, який був володарем людських доль, що пройшли через горнило випробувань. Автор описує події німецької, польської та більшовицької окупацій Волинського краю.
Дуже короткочасними були стосунки Тадеуша і Малгожати. Можливо, вони не склалися б так трагічно (вона і дитя померли під час пологів), якби дивізію генерала-підпоручника Єнджиєвського, до якої потрапили Юзеф Дзялинський і Тадеуш Козельський, не кинули на фронт. «Спочатку під Львів, а потім перевели у Крем’янецький повіт вгамовувати селянські заворушення».(І.Ф.)
Безперечно, що роман Ігоря Фарини зацікавить небайдужого читача, бо в ньому бездоганно висвітлено мало досліджені історичні події, проведено розвідку в той час, коли воювала армія Галлера, що усупереч зобов’язанням перед Антантою, була кинута польським урядом проти Української галицької армії. Опинившись у цій армії, Тадеуш потрапляє на Волинь, де навідріз відмовляється брати участь у розправі над беззбройними селянами. Дивом залишившись живим, одружується з Оксаною.
У книзі показано великодушну жертовність Оксани Деньчук та її батька, які, рятуючи життя Тадеушу Козельському, ризикували своїм, бо якби «польська влада взнала, що він вилікував солдата, який відмовився виконувати наказ командира, то розстріляли б усіх. То ж старий мав щось придумати, аби не сталося лиха». (І.Ф.)
Дуже цікавим є епізод, де сестра Малгожати по малюнку Володимира Дзялинського впізнала Тадеуша. Отеретіла, та «не вспіла нічого взнати від хлопця. Скоро він підірвав себе гранатою, оточений гітлерівцями, коли загін виходив з оточення. А її наступного дня скосив осколок від снаряда, який розірвався перед нею під час чергового переходу». (І.Ф.) Юзеф і Оксана Дзялинські так і не дізналися, як закінчився шлях їхнього сина.
В романі дуже правдиво розкрито звірства совітів. «Коли на початку липня, після того, як наглядачі повтікали під натиском гітлерівців, люди кинулися до похмурих казематів, то вжахнулися. Весь коридор і стіни були забризкані кров’ю. Навіть на стелі її угледіли. Ще більше страшно стало усім, коли скрізь побачили багацько трупів.
Одна жінка схилилася над тільцем хлопчини, що лежало на підлозі з випученим животиком.
– Си-но-чку мій! За що тебе так?
Іванові стало не по собі від того моторошного крику. І він прожогом кинувся з холодного каземату. Думав, що на свіжому повітрі йому не буде так млосно. Але й там наткнувся на ридання.
– Доню! – сплескувала руками якась жінка біля круглої великої ями». (І.Ф.)
Не можна передати історичних подій, достеменно не дослідивши їх, бо хто не знає минувшини, той не може розібратися в подіях сучасності. Ігор Фарина – дуже вдумливий дослідник. Слід зауважити, що у романі багато прислів’їв, приказок, порівнянь, які сприяють колоритності твору.
Будучи чистокровним поляком, Тадеуш зумів полюбити Україну усім серцем, тут у нього з’явилися нові друзі-родаки.
Очевидним є й те, що письменник не байдужий до творчості відомого польського поета Юліуша Словацького, вірші якого любовно уклав в уста батькові Тадеуша Козельського. Слід зауважити, що в грудях Тадеуша билося серце хлібороба. «на сівбу він чекав з нетерпінням. Таки вабив його цей період життя. Десь за його поворотами зникали думки, котрі наганяли страх». (І.Ф.)
Пройшовши жахливі випробування сибірської каторги, Тадеуш (він же Юзеф Дзялинський) повернувся в Україну, бо хоч і не був українцем, але жив синівською любов’ю до неї, вважаючи її матірною рідною землею.
Серце не витримало й розірвалося тоді, коли Юзеф натрапив на криївку, про яку ніхто не знав, і впізнав по химерній позначці біля гашетки, зробленій ним колись, свого кулемета. Перед смертю встиг посіяти кілька пригорщ зерна, бо, як пише Андрій Содомора, «Душа неначе пригадала крила…».
То ж нехай ця чудова книга знайде відгук у душі кожного читача, захопить його глибиною мислення, епічною широтою думки, дивовижними подіями, висвітленими талановитим українським письменником Ігорем Фариною.
Ольга Яворська, член НСПУ