Марія Назар. Світловиміри чину: поезії, проза. — Тернопіль: Осадца Ю.В., 2025. — 68 с.
«Світловиміри чину» — поетична збірка, яка подає цілісне і стисле висвітлення життя й діяльности Богдана Лепкого (1872-1941) як українського письменника, художника, літературознавця, мистецтвознавця, видавця, громадсько-культурного діяча і просвітителя. Подана майстерним словом, прозово-тезовим і розширено поетичним, вона зацікавлює і з педагогічною майстерністю вводить у світ названого митця. Тож може служити навчальним посібником для школярів, студентів і всіх охочих дізнатися про видатного українця. Однак насамперед сприймається як високохудожня різножанрова лірична поезія, яка занурює читача в події кінця XIX і першої половини XX століть, уміло передаючи і культурно-мистецькі запити тодішнього часу, і значимість постаті Богдана Лепкого для утвердження українського культурного контексту в європейському вимірі.
Нагадаю, що старовинний рід Богдана Лепкого походив із XVI ст., мав власний герб синьої і помаранчевої барви, на якому зображені військовий шолом, хрест і гусяче перо. І справді, навіть у зримому оточенні Б. Лепкого були письменники, публіцисти, вчені, військові, найбільше — греко-католицьких священників. Зі священничого роду походила і його матір.
За значимістю діяльности на теренах української культури того часу постать Богдана Лепкого поміщають однією із перших після Івана Франка. Його поезія тематично охоплює історичну минувшину, національно-визвольну боротьбу, етнічно-культурні запити народу, духовно-моральні пошуки. Лепкий був і тонким ліриком, співцем природи, і тяжів до класичних форм віршів, водночас у його доробку є і народнопісенні форми та дитячі поеми-казки. Щоби бодай дотично відчути тональність і настрій його поезії, подаємо два короткі вірші. «Пожовкло листя, смерть і тлін, / Бездонний біль. Летить в село з далеких піль / Червоний кінь. // Без ховстів, без сідла біжить, / Їздця згубив. / З дороги уступись, хто жив! / Червоний кінь біжить!» («Червоний кінь», розділ «Поезії 1914-1920 років», воєнні вірші). З розділу «Золота Липа»: «Пощерблені мечі, / Вітаю вас! / нездійснені кличі, / Прийде ваш час! / Герої у гробах, / Спокійно спіть. / Непройдений наш шлях! / Враги дріжіть!» (збірка «Поезії», 2005).
У збірці Марії Назар кожен невеликий прозовий уривок життєпису визначного уродженця Тернопілля, починаючи від народження в Крегульці на Чортківщині, супроводжується поетичною ілюстрацією, а також цитатою самого Лепкого чи інших відомих людей, що додає колориту відповідному часовому періоду.
Авторка «Світловимірів чину» в тон науковому підходу та високій професійності творчости Богдана Лепкого, як часто і він, виписує свої поезії у різних жанрах: це поема, сонет, ода, рондель, рондо, тавтограма, терцети, тріолети, септими, секстини, нона, двовірші, глоса, п’ятивірші, октава, рубаї, ронсарові строфи, пісня, катрени, еспінела, акровірш, і завершує вершинним вінком сонетів, — те саме собою служить дуже добрим навчальним зразком поетичної майстерности.
Щодо змістового наповнення, то тут Марія Назар, хоч і вводить художню образність, та ступає твердою колією правдивости від початків до кінця своєї поетичної розповіді. Ось підтвердження слів із першого ж вірша, який вістує про дитинство поета. На святкуванні 60-річчя Богдана Лепкого в краківській «Просвіті» ювіляр, звертаючись до українців, сказав: «Рідний край для митця — це те джерело, з якого можна пити воду аж до скону. У часи мого дитинства в Поручині та Жукові я зжився з сільським народом, відчув атмосферу народних звичаїв, легенд, вірувань, обрядів, котрі збереглися на Бережанщині. Я бачив людей, відчував їхнє горе й кривду та переносив все на папір…». Те ж саме читаємо у вступній поемі «Сходини пізнання», де авторка пише про полотно пам’яти митця: «На ньому — взори старовинні / Легенд, казок, пісень калинних, / Поручинські обряди й строї, / Історій зболених сувої». Там же розкривається роль «осідку бережанського» — садиби високоосвіченого діда-священника як значного культурного осередку, що вплинуло на подальшу діяльність Лепкого — трудівника насамперед культурної ниви українства.
Та хоча і прозова розповідь, і вірші — про поета, але в їхній суті прочитується оповідь самого митця. В «Оді Відню», перейнявшись світовідчуттям молодого талановитого українця, поетеса мовить: «О місто світу! Місто відань! / Дало ти вправно і свобідно / Поету маєстати слова — / Заграла творчости підкова». Для того, аби молоде зело прийнялося і пустило пагони, ним потрібно опікуватися. Звідси — і вдячність за можливість плодів прийдешнього.
Саме в контексті віденських років молодого Лепкого письменниця подає і цитату апостола Павла: «Браття моє, не будьте дітьми розумом. Будьте дітьми серцем, а розумом — дорослі». Важлива настанова для українства, яка дає можливість проявитися тому світлому і чистому, що закладено в духовному спадку, попри недосконалість, а почасти й агресивність земного світу. Духовна настанова, яка давала можливість реалізовувати свій творчий потенціал у світі задля його вдосконалення: «Подячно бережи той щедрий дар. / Не дасть нам безвідтворно потьмяніти / Його неперебутности вівтар, / Який провадить, наче той звіздар».
Авторка зосереджує увагу на важливості музики в житті Лепкого, зустрічей із відомими виконавцями, композиторами, зокрема із Соломією Крушельницькою, а також — на становленні юнака як художника, створивши тріолети за мотивами двох картин Богдана Лепкого. Вона вкладає в уста зрілого вже поета спогад про такі важливі для нього літературні студії Львова: «Через роки приходив спомин / Про древній орбітальний Львів, / Коли у сотах світлих днів / Духовности незгасний промінь / Його провадив до вершин».
Секстини під назвою «Крони світла» підтверджують, що тонка лірика віршів Лепкого поряд з іншими поетами-молодомузівцями Львова запрошувала у благодатний спокій душевних глибин автора, який бачив досконалість творіння: «Це сяйво гілки — звучне видиво сонат. / Живим небессям день нараз сколише / У кронах світла тиха, ніжна благодать». Як процвітає весни буяння, так інтимно-пейзажна лірика молодомузівця наповнена життям наче «чаша, виткана із квітів», якій «мудрий криничар» «не дасть оміліти».
«Потужний слід» — поема, що описує краківський період, куди Богдана Лепкого запросили викладати українську мову й літературу в Ягеллонському університеті. Там, пише авторка, «Богдан Лепкий стане своєрідним амбасадором української культури в Європі на той час на цілих майже 40 літ». Вона описує літературне життя науковця, його обширні своїми часовими рамками літературознавчі дослідження, зустрічі із провідними українськими письменниками, митцями, які жили тоді у Польщі, спільне проведення українських культурних заходів, вплив Лепкого на розвій і становлення українства за кордоном.
Висвітлення періоду Першої світової війни у творчості Лепкого, представленого низкою поезій на стрілецьку тему та поемою-плачем «Ноктюрн», у «Світловимірах чину» завершується оптимістичною надією: «Та день всесильний у любові, / У Божій волі, У Божім слові!». Так ненав’язливо підкреслюється глибока духовність поета, виплекана стійкістю роду та безпосередньою близькістю до релігійного служіння його найближчих родичів.
Вчитуючись у різножанрові поезії Марії Назар, дивуєшся висоті її поетичної майстерности. І тут хочеться звернути увагу на глосу — жанр, якому авторка віддала дань окремою збіркою, тож добре увійшла в тонкощі її особливостей. Глоса «Квіт розлився» не просто розшифровує, розширює поетичну строфу Богдана Лепкого, вона в даному випадку характеризує сприйняття автором реалізації свого поетичного дару: «Вектор цей дарований для ролі, / Креслили його для нас монади».
Подивування гідний також і вінок сонетів «Вершинний спів», в якому у п’ятнадцятьох чотирнадцятирядкових сонетах, вміло поєднуючи ланки ланцюжка відповідно до жанру, оспівані душевні основи Лепкого від початків («З Поділля він у світ пішов») до виконання життєвого завдання перед Всевишнім та Україною («Він ще тоді здійснив прорив, / Утвердив мужності мотив — / Духовну велич всіх скарбів», «Він нам проклав в Європу міст, / І мала славну силу й хист / Місійність дарчого весла»).
Чотирма катренами, за назвами історичної прози Лепкого, поетеса передає дух кожної із історичних повістей. Віддає належне також і пісні «Журавлі» («Чуєш брате мій…»), поетичного авторства Лепкого, яка давно стала народною.
«Найприродніший стан душі ліричного героя в поезії Б. Лепкого — туга», — пише Марія Назар. Погодьтеся, що його (стан душі), мабуть, можна віднести до національної особливості українців. Але, чому? Чи не тому, що пам’ять тисячоліть прориває бар’єри земного світу і прагне поєднання із втраченим колись небом, із високим духом предків, із своїм насущним світом, будованим не на законах сили, як це є нині, а на любові до всього живого. Богдан Лепкий, маючи особливе душевне чуття, оспівав цю невловиму розумом втрату духу, посадженого у кліть обрамленого досконалою красою земної природи «озвіреного світу» (така назва одного з віршів «Світловимірів чину»).
В еспінелі авторки «Подих волі», яку слід виділити особливо, прочитуємо звернення до духовних закономірностей, здатних потужно відбитися у свідомості народу:
Світло правди завжди здатне
Злити брехні й злісні сили.
Час розгорне шати статно
Тих ідей, які зростили
Подих волі з німбом слави.
Хоч зумів не для забави
Крок одважний цей зробити:
В миті праведного бою
Взяти гордо посил болю,
Світ збудить в надійнім ритмі.
Цей вірш написаний як асоціативний відгук на «взірець титанічної праці Б. Лепкого» — тетралогію «Мазепа». Без сумніву, йдеться про Лепкого. Однак автор тетралогії і описаний ним персонаж настільки невід’ємні, що підсилюють один одного у спільному зусиллі боротьби за національну державність і правдиву незалежність України.
В октаві «До світла…» поетеса зображає Богдана Лепкого як просвітителя:
Співець надії, вічник свого дару,
Що з тьми століть прийшов у журний час,
Плекав її, минав лиху покару,
Аби прийшов той день, мов світлий Спас,
Який розвіє тьми страшну тіару,
Зі сну до світла всіх покличе нас.
І будуть клич весни, як вольний спів,
І сад, і мати, і могуть ланів.
Саме зараз маємо велику потребу в просвітителях, будителях народу до світлого, чистого, правдивого і насущно необхідного для продиху, розвою і буяння життя в єдності із законами Всевишнього, у яких — любов до всього живого. Коли темно, хочеться світлого. Богдан Лепкий, за словами поетеси, був саме тієї людиною, яка «з тьми століть» з’явилась «у журний час», «аби прийшов той день, мов світлий Спас, / Який розвіє тьми страшну тіару, / Зі сну до світла всіх покличе нас». Чи не тому, за словами самого Лепкого, поряд із постійним навчанням і посиленою працею він завжди мав за кредо народний вислів: «Жав, не жав — а сіяти треба!». Надія — як праця, яку звершуємо незалежно від жодних обставин. Бо між працею для Бога та людей, і самою людиною, яка її творить, завжди стоїть знак рівности.
Поетична збірка «Світловиміри чину» властиво і є виведенням перед очі читача вимірів світлового потоку особистости — того, який просвічує народ — дає знання, роз’яснює, показує правду за чином свого покликання, відкриває красу і гармонію добра, здатного змінити світ.
Марія Назар вдало поєднала свої іпостасі поетеси, літературознавиці й педагогині та створила справді унікальну поетичну збірку, яка умілою художньою ілюстрацією послужить багатьом поколінням шанувальників як поезії загалом, так і творчости Богдана Лепкого.
Анна-Віталія Палій, 25.07.2025 р.
Leave a Reply