Відомий і знаючий літератор із Болехова Василь Луцик зробив вдалий переклад із польської мови спогадів єврейського купця, який жив у 18 столітті, торгував вином у Львові, Стрию, Долині й Болехові, Дов Бера Болеховера (1723-1805) – «Дискурс», Брустурів.
Перекладача зацікавили передовсім тогочасні історичні події, невідомий усім житейський побут євреїв, їхня психолого-філософська парадигма, спосіб мислення, характер, традиції тощо.
Дов Бера залишив про себе згадки як людина творча, мисляча, що любила багато подорожувати, вести нотатки з приводу непересічних подій і з життя інших народів. Спогади читаються легко й цікаво. Вони в тексті забезпечені багатьма ремарками довідникового типу, а в кінці мають багатющий пояснювальний матеріал як поняттєвого, так декодованого характеру.
Як зауважує сам перекладач, він намагався максимально зберегти художньо-синтаксичну канву мови оригіналу. І йому, на нашу думку, така позиція вдалася. Більше того, Василь Луцик зумів зберегти мовно-ментальний дух і польського перекладача, і невловимий національний світ зображуваних героїв, які присутні в спогадах.
Мовна картина українського перекладу з-під легкого пера перекладача поліморфно-пастельна. По-перше, перекладаючи нелегкий семантично-субстанційний і завуальований матеріал, В. Луцик зберіг словниково-значеннєву українську матрицю в найширшому обсязі. Так, тут домінують дві мовні стихії – літературно внормована та народно-розмовна. Не відчувається лексемної заїждженості та безликості, пустослів’я.
Мовний світ перекладу багатий на обширні синонімічні низки. Варіантність уживання певних лексичних конструкцій, дотримання законів евфонії, чітка семантична відповідність і релевантність, збереження містичних нюансів у мовному житті перекладу – ось далеко неповна характеристика прискіпливої праці Василя Луцика.
На наше переконання, український читацький загал позитивно поставиться до щирих спогадів Дов Бера, а праця перекладача не буде намарно.
Зиновій Бичко, мовознавець, член НСЖУ,
м. Львів
