Мова не про Рим. Мова про Станиславів…
Євген Баран
У колекційних лабіринтах нашої пам’яті є моменти, які назавжди відтворюватимуть події, що мали значення на певному часовому зрізі. Проте ці моменти існуватимуть доти, допоки їх не перекриє щось значніше, щось суттєвіше. То ж як зберегти ті епізоди, які формують не лише життя окремої людини, а й історію багатьох? На сучасному етапі на це питання відповісти не важко, оскільки відео, фото та інші електронні носії фіксують моменти, які ще кілька років тому розчинилися б у вічності. Але ж з іншого боку – знецінюють мить, гублять її вартість. Ніхто вже й не говорить про книги як основний елемент зв’язку між минулим і сьогоденням; ніхто вже й не згадає про сотні або й тисячі рукописів, з яких ми почерпнули знання про свою історію ще задовго до того, як на світ з’явилися розпіарені смартфони та модні фотоапарати.
Отож, мова ітиме про книгу «Почесні громадяни міста Івано-Франківська» (Див. Почесні громадяни міста Івано Франківська. Авт.-упорядн. Б.М. Гаврилів, Є.М. Баран. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2019, 116 с.), яка нещодавно побачила світ, але, безумовно, стала мірилом людської чести та гідности. Вона наскрізь просякнута людською пам’яттю та вдячністю до людей, які доклалися до славної історії древнього Станіславова і спричинилися до культурного поштовху в різних галузях, сформувавши неперевершену картину нашого міста. «Місто має практику присвоєння найвищої нагороди – звання «Почесного Громадянина міста Івано-Франківська». Із часу започаткування (2010), його вже присвоєно 18 франківцям. 18 різних імен, різних доль, різних історій – зібрано тут, на сторінках цього видання» – зауважує Руслан Марцінків, міський голова.
Від 2010 року місто вирішило продовжити традицію пошанування та возвеличення своїх героїв, зробивши їхні внески в долю міста не просто великими, а ще й «почесними». Книга вмістила 18 осіб, яким присвоєно звання «Почесний громадянин Івано-Франківська». «Серед них маємо політиків (Степан Бандера), воїнів (Роман Шухевич, Франц Борис, Фотій Володимирський, Михайло Мулик), науковців (Володимир Грабовецький, Богдан Гаврилів), краєзнавців (Володимир Полєк, Мирон Мицан, Михайло Головатий, Петро Арсенич, Лук’ян Вардзарук), журналістів (Роман Фабрика), художників (Опанас Заливаха), лікарів (Лідія Дмитрів), меценатів (Володимир Войцюк), духовних ієрархів (Любомир Гузар), підприємців (Дмитро Втерковський)». За цими прізвищами стоять люди, які своїми діями та вчинками неабияк спричинилисядо розвитку нашого міста, зрушили надра історії і поповнили її важливими ділами та внесками.
Книга такого формату – це перша експериментальна спроба систематизувати хронікальність та важливість людської величі і сили. Зовнішнє наповнення книги –це чіткий фактичний матеріал, влучні й доречні цитати про певну особу, хронологія творчої та наукової діяльності, фрагменти спогадів, листів і щоденників; внутрішнє тло книги – наскрізний дух пошани та визнання. У сукупності ці два фактори становлять яскраву епізодичну історію життя особистостей та їхнього впливу на долі інших. У книзі два упорядники – Євген Баран та Богдан Гаврилів. Така співпраця – це чудовий приклад взаємодії історичного та літературно-критичного погляду на діяльність кожної особистості із згаданого переліку.
Доволі доречним було оздобити книгу не лише світлинами «Почесних громадян», а ще й іншими фото, пов’язаними з їхньою діяльністю, зокрема світлинами: пам’ятників, пам’ятних таблиць, різноманітних документів, вирізок із газет і головне – найбільшим скарбом – авторськими книгами, які стали беззаперечною цінністю та знахідкою, оскільки більшість із них присвячена процесові становлення та розвитку нашого міста ще від моменту його заснування.
Кожна така книга – це ще один крок до усвідомлення своєї самобутности та значимости.«Ми починаємо повертатися до своєї Історії. Важко, невміло, але повертатися» – стверджує один із упорядників цього видання Є. Баран. І справді, шлях до відновлення та самореалізації доволі тернистий та складний. Ми приходимо до джерел своєї історії не тоді, коли дотикаємося до неї на сторінках схожих видань, чи тоді, коли впритул дивимося їй у вічі, а саме тоді, коли починаємо переосмислювати та обдумувати її наслідки і впливи. Ця книжка незавершена, оскільки число людей, які отримають звання «Почесного громадянина», безумовно, буде зростати: «Бо триває людське життя. Розвивається місто. І сторінки його Історії ще недописані».
Що ж залишається нам, простим читачам? Не розгубити в часі людської цінності? Збагачувати надра історичного минулого чи поповнювати невсипущі джерела майбутнього? Або ж: «Тримати ритм історичної ходи. При цьому захищати простір національного єства, бо тільки в ньому є перспектива Української Держави й українського Івано-Франківська».
Ірина ФОТУЙМА
.
