Як на мене, щиро вітаю продовження традиції започаткованої у нашому місті – зустрічі української громади з місцевими мешканцями. Цього разу на презентації Німецько-Українського товариства Гайльбронну. Розпочалося з приємної несподіванки: з хлібом і сіллю, за давньою традицією українців, до нас приїхали з міста Крайльсхайм, а це за 100 кілометрів від нас, українське товариство «Сила єднання» на чолі з Міланою Тодоровою, головою товариства, Оксаною Ігнатенко, головою наглядової ради, членами цієї ради Оленою Хомич, Наталією Хом’як, Софією Ігнатенко. У залі запанувала піднесена атмосфера.
З рук гостей Анастасія Козак, голова німецько-українського товариства прийняла хліб-сіль. Вона ж розповіла про завдання товариства, які прописані в Статуті.
Присутні почули двох заступників голови товариства Олену Хаваліц, яка розповіла про волонтерську діяльність та поділилася планами на майбутнє. На заході пані Олена виконувала ще одну роль – перекладала з німецької на українську, і навпаки – з української на німецьку. Це свідчення того. Що українці впевнено інтегруються у нове суспільство.
Моя промова розділена на дві частини: волонтерство і розповідь про проекти на майбутнє. Перебуваю у роботі на публіцистичною книгою про діяльність нашої громади у Гайльбронні, «Слово з України» – напрямок – збереження ідентичності дітей і юнаків, які залишили Україну під час нападу росіян на Україну. Про мету завдання проєкту «З рук в руки» – мова також про розвиток культури у Німеччині: відкриття полиці літератури у бібліотеці Гайльбронну.
Родзинкою зустрічі стала презентація книжки «Розповіді тітоньки казкарки», ілюстрації до якої підготувала німкеня фрау Керстін Лінк. Я розповіла про нашу першу зустріч, яка увінчалася плідною роботою. Жінка, із сльозами на очах, взяла до рук своє перше дітище: книжку з її ілюстраціями, про яку мріяла з дитинства. Я ж подякувала видавництву «Креативна агенція «Артіль» на чолі з Ігорем Степуріним за прекрасну книжку шрифтом Брайля.
Галина Слабон, волонтерка, співголова ферлайну ( нгазва) привітала присутніх із створенням німецько-українського товариства, наголосивши на волонтерські, культурній , просвітницькій роботі. -Чим більше буде українськиї об’єдгагь, тим більше ми зможемо впливати на українське сустпільство у Німеччині.
Манфред Меезентер, німець, яскравий представник тих попередників, кого свого часу виселила Катерина П на українські землі, а Сталін до Киргизстану, Татарстану, Сибіру. Нарешті люди третього і четвертого поколінь, повернулися на історичну батьківщину. Манфред привітав членів товариства, розповів про історію своїх співітчизників, обєднання під одним дахом. Побажав незмінних успіхів українцям на німецькій землі.
Зворушливим був виступ наших гостей з Крайсхайму. Мілана Тодорова розповіла про діяльність свого товариства. Закликала проводити спільні заходи. Перші кроки до зближання були зроблені під час зустрічі: до співу В’ячеслава Кодіци, лауреата міжнародних конкурсів, доєднався голос співачки ( прізвище)
Від Олександра Величка та Анни Федоренко, ведучої заходу, почули розповідь про волонтерську діяльність, допомогу солдатам прикордонних військах поміч в придбанні двох зарядних станцій. Здійснили за сприяння нашої організації, .Анна – про придбані лікарські засоби для поранених військових у Запорізьких госпіталях.
Чутливою була розповідь фрау Дітріх яка разом із своїми друзями шиє подушечки у формі серця для українських діток.
Офіційна частина закінчилася, проте спілкування продовжилося за чашечкою кави і чаю. Обговорювалися питання подальшої співпраці, взаємодії на користь України.
Мені дуже сподобалося, що ще більше зміцнюються дружні стосунки між двома народами – німецьким і українським. Будемо сподіватися, шо ця традиція буде зміцнюватись, зростати і розширюватися.
Віра Марущак, письменниця, журналістка.
Leave a Reply