Матвій. Мамо, а ти дійсно вчора сказала правду, що сьогодні вночі, коли я спатиму, до мене завітає Святий Миколай?
Надя. Звичайно, що правду, синку. Чому ти раптом зараз про це згадав? Ти ж до цього свята готувався давно. Писав листа, в якому вказував, який подарунок цього року хотів би отримати від Святого Миколая. Тому все сходиться.
Матвій. Я зовсім забув тобі розповісти, що сьогодні вночі уві сні до мене приходив сам Св. Миколай. Я його бачив!
Надя. Матвійку, ти ж у мене фантазер. За цілий день щось придумав, а зараз хочеш, щоб я тобі вірила. Св. Миколай дійсно приходив. Це правда. Але він приходить вночі, дуже тихо, так, що його ніхто ніколи не бачить.
Матвій. А чому він приходить тихо, тишком-нишком, щоб його ніхто не бачив?
Надя. Розумієш, Матвійку, за цю ніч Св. Миколай мусить встигнути до дуже багатьох дітлахів, а також дорослих людей. Всі вони живуть у різних частинах світу, різних країнах, містах, вулицях і навіть будинках. І якщо кожен зможе побачити Св. Миколая, тоді всім цим людям захочеться подякувати йому, про щось запитати. Дехто, можливо, захоче про щось розповісти. І все це займе час, якого у Св. Миколая саме в цю ніч не так багато. І тому багато хто може залишитись без подарунків. Саме тому, Матвійку, Св. Миколай приходить невидимо для всіх, щоб всюди встигнути і щоб всі змогли отримати свої подарунки. В тому числі і ти.
Матвій. Мамо, я зараз тобі розповім, як усе було і ти зрозумієш, що я нічого не фантазую це було у вісні, але як насправді.
Надя. Ну гаразд, синочку, розповідай. Бо мені й самій хочеться дізнатися, який на вигляд Св. Миколай.
Матвій. Все відбувалось у нашій церкві, куди ми з тобою ходимо. Була, як і кожної неділі, Служба Божа. Аж тут з вівтаря замість священика виходить святитель Миколай, а з ним багато-багато ангелів. Миколай підходив до кожного і так само, як колись, пам’ятаєш, священик торкнувся мені голови, так і він лагідно торкався кожного. Ангели роздавали подарунки. А потім підійшли до мене і Миколай сказав: «Матвійку, я прочитав твого листа і вже встиг побувати в тебе вдома. Тому, коли прокинешся зранку, обов’язково зазирни під подушку – там для тебе щось є».
Надя. Зрозуміло. А то я думала, ти знову щось вигадуєш.
Матвій. Мамо, а де Св. Миколай бере таку кількість подарунків, адже його просять і кожен хоче щось інше, а він дарує те, що просять.
Надя. Розумієш, Матвійку, ще коли Св. Миколай жив серед людей на землі, а не на небі, Бог дав йому чудо-силу, завдяки якій Св. Миколай може кожному допомогти отримати те, що б в нього хто не попросив.
Матвій. Чудо-силу? А це як, мамо?
Надя. Колись, дуже давно, Св. Миколай був ще маленьким, як ти. В його батьків було чимале багатство. В його домі було багато слуг. В нього було безтурботне і щасливе дитинство. На столі завжди була смачна їжа. Мав новий і чистий одяг, тепле і м’яке ліжко. А навколо нього жили різні люди. В одних не було власного дому. В інших не було що їсти. Ще одні хворіли. Були й такі, в яких не знаходилося грошей, щоб придбати для себе одяг чи взуття. Дивлячись на життя і труднощі цих людей, малий Миколай не раз запитував себе, чому так. Чому існують багаті і бідні, чому одні щасливі, а інші нещасні, в одних завжди є щось їсти, а в інших – ні. Коли Миколай виріс, він став священиком. Жаль до знедолених і нещасних завжди переповнював його серце. Коли не стало його батьків, всі статки, що були в його домі, він почав роздавати людям: годувати, одягати, купувати і т.д. Саме за цю щедрість і жертовну любов до ближнього Господь винагородив Св. Миколая чудотворною силою. Одна вдова заборгувала своєму панові велику суму грошей. В неї не було жодної можливості повернути цей борг. І ось чоловік, якому вона не повертала грошей, сказав їй, що через три дні вона з дітьми повинна залишити хату йому – це буде компенсація боргу. Почувши про це, Св. Миколай поспішив прийти до дому тієї жінки. Коли зайшов до хати, то попросив, аби та позичила йому дві жмені сіна. Тільки-но сіно опинилося в руках Миколая, як раптом вдова помітила, що він тримає два шматки золота. Його вистачило, щоб віддати борг і на повноцінне подальше життя в достатку для неї і дітей.
Матвій. Скажи, мамо, а чого іноді буває так, що Бог залишає дітей без батьків, як дітей тієї жінки залишив без тата?
Надя. Не знаю, Матвійку. Мені іноді здається, що такі випадки повинні нагадувати нам і взагалі людям, що ми маємо бути милосерднішими, добрішими, щирішими, з розумінням і підтримкою ставитися до чужого лиха.
Матвій. Що означає «з підтримкою ставитися до чужого лиха».
Надя. Зараз я тобі розповім одну історію, яку нещодавно прочитала і мені здається, що ти й сам все зрозумієш. Отож слухай.
Того вечора Настиному щастю не було меж. Вона нарешті дочекалась цього довгожданного дня. Розпочались зимові канікули. Вона ніколи, звичайно, без поважної причини не пропускала заняття в школі. Вчилась майже на відмінно, але школа є школа і ходити туди в неї не було ніякого бажання. Та Настя була дуже відповідальною і слухняною дівчинкою і тому сама розуміла, що до школи ходити треба, а отже без будь-якого нагадування завжди виконувала домашнє завдання. А сьогодні нарешті цей час настав. Можна досхочу займатися чим душа бажає: дивитися телевізор, слухати музику, надворі гратися у піжмурки або у сніжки – ну не життя, а суцільне свято! А тут ще й сюрприз: Настин хресний сьогодні зробив їй справжній подарунок – дав 500 гривень, сказавши, що це від Святого Миколая. Це свято вже давно було позаду. Через декілька днів наближався Новий рік, але це зовсім неважливо, тому що нарешті Настя мала змогу здійснити свою минулорічну мрію: на Різдвяні свята з’їздити на екскурсію в Буковель.
Настя жила з дідусем. Своє бабусі вона не пам’ятає – та померла, коли Насті було два роки. Тата також ніколи не бачила, а може його ніколи й не було. Мама і дідусь про нього нічого не казали. А коли дівчинці виповнилося 10 років, раптово пішла з життя й мама. Тому Настя залишилася з дідусем удвох. В дівчинки, звичайно, було все необхідне: одяг, власна кімната, комп’ютер, смартфон. А ось поїздка в Буковель поки що залишалася лише мрією, аж от вона здійсниться. Настя бігла вулицею, радісно перестрибуючи з ноги на ногу. Вона підійшла до супермаркету, вирішила: «Куплю попкорн, прийду додому і знову в черговий раз почну переглядати свій улюблений фільм «Один вдома». Настя поспішала. Аж раптом при самому вході до магазину щось змусило її зупинитися – це була літня жінка, яка просила гроші нібито на лікування хворого чоловіка. Дівчинка повернулася, а потім подумала собі: «Та й скільки їх стоїть, таких жебраків-аферистів, але раз повернулася, маю дрібні три гривні. Ну гаразд, вкину до пакета, нехай має». Настя віддала гроші і пішла робити покупку. Виходячи назад, вона знов чомусь зупинилася біля жебрачки. Помітила сльози в очах тієї жінки. Якусь мить постояла і почала рухатися далі. І ніби так ні з того, ні з цього задумалася, а чи не мало вона дала грошей тій жінці. Можливо, повернутися, і додати ще якусь двадцятку. На Буковель поки що вистачає, а навіть якщо не вистачить, то дідусь додасть. Настя повернулася, щоб додати гроші і перед очима побачила картину: бідна жінка, мабуть у відчаї, почала ходити на стоянці між автомобілів перед маркетом і як могла просила бодай що-небудь у водіїв. Але в кожного з них свої клопоти: вони дуже вправно складали покупки до святкового новорічного столу. Для тих людей цієї жінки не існувало. Насті стало надзвичайно страшно і боляче: невже вони не помічають, чому дивляться крізь неї, а можливо у них немає грошей. Та ні. Це повна маячня. Хоча б гривня чи дві повинні бути. Адже у кожного з них блютуз, шкіряна борсетка, в кінці кінців, авто-іномарки, одні з останніх моделей. Всі ці думки за якісь секунди промайнули у Настиній дитячій голові. І тут дівчинка помітила, що жебрачка-жінка наближається до неї. Вона одразу почала мислити, в якій кишені у неї двадцятка. Бо окрім неї: 50, 100, 200. Дрібніших не було. Вже за якусь мить жінка була біля Насті. Вона не встигла нічого сказати, як дівчинка дістала купюру і віддала жінці. І лише тоді помітила – замість двадцятки віддає п’ятдесятку. Та що було робити: ховати пізно і соромно. Жебрачка, побачивши, яку суму їй віддала Настя, впала перед нею навколішки і почала цілувати їй руки. Дівчинка зніяковіла. Чи то злякалася, чи засоромилась. Тіло в неї заніміло і сама враз як вигукне: «Підніміться і припиніть негайно!». Жінка встала і відразу почала шукати в жебрацькому пакеті решту для Насті. Спочатку дівчинка не розуміла, що відбувається, але за якусь мить опанувала себе і вмовила жебрачку припинити. Коли жінка дійсно припинила, то розповіла Насті, що розуміє, чому люди так байдуже і недовірливо ставляться, бо існує багато брехунів і аферистів, тому що, окрім байдужості можна чекати у цьому світі. Ще через деякий час Настя вже знала, що саме штовхнуло цю нещасну жінку на такий крок. Сина побили і він згодом помер. Лишилося троє онуків без батька. Дочка лікується від туберкульозу. Чоловік вже ось як п’ятнадцять років прикутий до ліжка. Тих двох пенсій лише стає на ліки і за хату заплатити. А коли жінка-жебрачка заходить до хати, онуки спочатку зазирають, а потім починають питати, чи бабця що-небудь їм принесла. Потім жебрачка знову заплакала. Дівчинка якось її заспокоїла. У Насті по різних кишенях лежали гроші. Вона так робила завжди, щоб, як загубить, то не всі одразу. Загальна сума становила 470 гривень. Їй, звичайно, ще десь далеко в душі хотілося до того омріяного Буковелю, але це вже, скоріш за все, була омріяна звичка, ніж бажання. Вона розуміла, що цього року, мабуть, Миколай не завітає до онуків жебрачки, а свята цього всім так хочеться. Тому, тепер вже ні секунди не роздумуючи, Настя дістала 200 гривень, пішла в супермаркет і придбала різних солодощів і ласощів і віддала жебрачці для внуків, сказавши, що це все їм у подарунок передав Святий Миколай. Потім виявилось, що їм по дорозі, бо вони мешкали в одному районі. Дівчинка провела жебрачку до самого під’їзду і чимшвидше поспішила додому, бо сутеніло, і лише зараз помітила, що розрядився телефон. Прийшовши додому, добряче отримала на горіхи від дідуся, який місця собі не знаходив. Смеркає, ніч, телефон вимкнений. Настя нічого не стала розповідати про свої пригоди, а просто збрехала, що до цього часу гралась біля школи з однокласниками, адже попереду канікули. Цілих чотири тижні не будуть бачитися.
Новий рік зустріли вдвох з дідусем за святковим столом біля телевізора. За Буковель також не стала дідусеві нічого казати і за подарунок хресного. Завтра Різдво. Сьогодні Святвечір. Надворі вже було далеко за полудень, точніше під вечір. Настя допомогла дідусеві приготувати вечерю, залишилось тільки зварити кутю. Дідусь сказав, що сам впорається. Настя пішла до кімнати. Лежала на ліжку і думала про те, що завтра вона могла би бути в Буковелі. Вона подумки уявляла собі, як там. Але анітрохи не шкодувала, що так сталося. Раптом у двері хтось подзвонив. Дідусь попросив, щоб Настя відчинила, бо в нього руки в піні – він мив посуд. Настя відчинила і на порозі свого дому побачила чоловіка й жінку і двох дітлахів – хлопчика і дівчинку на два- три роки молодших від себе. Вони запитали, чи є хтось з дорослих. Підійшов дідусь. Молоді люди попросилися зайти в дім для важливої розмови. Дорослі пішли до дідуся, а діти залишилися з Настею у її кімнаті. Через години чотири сіли вечеряти, де за столом дідусь познайомив Настю з татом. Дівчинка зніяковіла, хотіла спочатку встати з-за столу і піти в кімнату. Але щось не дало їй цього зробити. Вона не знала, що говорити або робити. Хвилин 10 усі мовчали. Потім тато сказав, що для Насті все залишається, як вона захоче: вона, її дідусь, школа, друзі. Просто, щоб вона знала, що в неї в іншому місті є брат, сестра, тато і двері його дому будуть завжди для неї з дідусем відчинені. Неочікувані гості побули в Насті два дні, а потім повернулися додому. Настя сиділа біля комп’ютера, вже вкотре дивилася «Один вдома» і думала про наступне Різдво, яке вона планувала відсвяткувати з братом, сестрою і татом цього разу вже обов’язково в Буковелі.
Матвій. Мамо я вірю, що Святий Миколай існує і допомагає кожному, навіть тоді, коли люди про це не просять.
Надя. Так, мій хороший, ти все правильно зрозумів, я люблю тебе.
Іван Головатюк, м. Тернопіль.