Тарас Шевченко і Кременеччина. – Тернопіль: Терно-граф; 2024.-264 с.
Пригадую, що десь у 1992-ому до мене потрапила поетична збірка “Душа в словах” Івана Гарасевича, яку упорядкувала тодішня завідувачка літературним відділенням Кременецького краєзнавчого музею Маргарита Гецевич. “Вітер бив в чоло високе, віще мислив світлий зір”…Це – рядки з його вірша “Шевченко в Кременці”, що ввів мене у ще належно не поцінований доробок митця, згаданого у “Шевченківському словнику”. А пізніше мені вдалося познайомитися з деякими живописними роботами талановитого кременчанина.
І не бачу дивини в цьому. Адже вона, згадка, спливла з глибини пам’яті, коли перечитував ошатно оформлений томик “ Тарас Шевченко і Кременеччина”. ( В тому, що таке видання з’явилося, бачу закономірність. Адже Волинське Тернопілля (так склалося)- єдиний в надзбручанському краї регіон, де у жовтні 1846-ого побував Кобзар. Крім того, у місцевій Шевченкіані є чимало сторінок, які, на жаль, залишаються невідомими для громади.)
Варто, либонь, хоч трішки розповісти про друк, наголосивши на окремих моментам. Своєрідним його заспівом стали статті Володимира Собчука, Тамари Сеніноїі, Гаврила Чернихівського про приїзд Шевченка у ту пору. До речі, в цих нотатках чи не кожен знайде цікавинку. Скажімо, Володимир Собчук на основі документів та логічних виводів проаналізував версії Ореста Левицького, Олександра Кониського, Миколи Дубини, Петра Жура, Петра Медведика про маршрут поїздки генія та його пересування у Почаєві. А Гаврило Чернихівський розповів про “Малий кобзар”, який 1922 році видали у Кременці в друкарні братів Юзефових.
Безумовно, що зацікавить і його припущення, основане на переказах, про таємні відвідини Підкаменя неподалік від Почаєва (цей населений пункт тоді перебував у складі Австро-Угорщини). До слова, ця версія – не єдина у виданні. Бо Тамара Сеніна припустила ймовірні відвідини Вірлі, яка тісно пов’язана з Почаївською лаврою, де тоді жив Тарас Шевченко. (Розумію, звісно,що це- лише версія, але вона мені подобається. Тим паче, що авторка аргументує її.)
Продовжують ці розмисли пізніші рецепції дослідників. Приміром, в центр дослідження тієї ж Тамари Сеніної (директорки обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького у Кременці) опинилися розмисли над книгою “Шевченкова ера” Авеніра Коломийця – поета, який 1920-1926рр. вчився у Кременці. А доцент Кременецької гуманітарно-педагогічної академії Олег Василишин на основі творів повів мову про вплив Кобзаря на творчість Бориса Харчука – письменника, життя якого пов’язане з нашим краєм. Науковчиня Олена Гаськевич зробила успішну спробу порозмірковувати про популяризацію творів Тараса Шевченка і вшанування його пам’яті на Волинському Тернопіллі.
Ніхто звичайно, не заперечить важливості цієї теми, як і того, що вона зринає у написанці дисидента-шістдесятника Богдана Кульчинського, який у 1988-1993 рр. був головою “Просвіти” на Кременеччині. Наповнені неординарними спостереженнями і студії Оксани Зуб, Наталії Єржиківської-Лисенко. Рядки останньої не можуть не зацікавити думками про ювілей Тараса Шевченка і Юліуша Словацького.
Варто, мабуть, згадати про те, що окремим розділом стали розмисли перегуків творчості Кобзаря і Юліуша Словацького у виконанні Наталії Перескокової-Юр’євої та Аліни Шульган. Своєрідно доповнюють переклади віршів Тараса Шевченка польською мовою, які зробили Сидір Твердохліб та Леон Пастернак. Між іншим, тут, напевно, варто згадати про книгу польських інтерпретацій віршів Кобзаря, яку уклав поет Роман Лубківський, спогад письменника і посла України в Польщі Дмитра Павличка про появу пам’ятника Шевченка у Варшаві.
Ще три розділи цієї книги потребують уваги. Наприклад, автор цих рядків був свідком перебування у Кременці лавреатів Шевченківської премії Романа Лубківського і Дмитра Павличка. Гордився, що в нашому краї народилися Андрій Кушніренко, Іван Марчук, Григорій Штонь. Дещо чув про відвідини міста над Іквою Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Іваном Миколайчуком… І добре, що в книзі маємо відомості, про всіх знаменитостей, відзначених Національною премією імені Т.Г Шевченка.
Ще таке. З різних видань зібрано літературні твори Лілії Антонюк- Следзінської, Івана Потія , Юлії Бондючної, Романа Дубровського, Анастасії Михайлюк, Лесі Алексієвець. А хіба можна не згадати про окремий розділ, який присвячений доробку Івана Гарасевича (вперше в Україні перед нами з’являються вірші і живопис митця, земний шлях якого обірвався ще у 1977-ому. Прикро тільки, що тут залишилися поза увагою твори з Шевченкіани Івана Гнатюка – лавреата Шевченківської премії, який народився на Вишнівеччині. Дивує, що на околиці уваги чомусь залишилася Шевченківська тематика у поетичних творах Петра Сороки, який свого часу вчився у Кременецькому медучилищі.
….. Можна, звичайно, висловлювати й інші думки про цю книгу. Та всі міркування так чи інакше пов’язані з доцільністю такого видання, хіба не свідчать про його потрібність?
Ігор Фарина, письменник
смт. Шумськ, Тернопільська обл.
Leave a Reply