Із творчістю Анастасії Назарко, десятикласниці Глодоського ліцею, що в Новоукраїнському районі на Кіровоградщині, я познайомилась під час конкурсу, ініційованого Кіровоградською Малою академією наук учнівської молоді. Після успішного захисту літературознавчого дослідження, присвяченого нашому славетному землякові Фотію Мелешку, Анастасія зізналася, що пробує себе у віршуванні. Педагогічна наставниця цієї дівчини, Валентина Григорівна Малишко, гуртує коло себе творчу юнь упродовж не одного десятиліття, надихаючи на творчу й дослідницьку діяльність. Тож я не здивувалась, що ще одна юна й чутлива душа відчула потяг до поетичної творчості. Дивувало інше: творчий імпульс прийшов не через перше кохання чи замилування природою, як то властиво її віку. «Війна прийшла у нашу хату» – так називається добірка Анастасії Назарко, і ця назва свідчить, що саме біль і страх, гнів, віра в наших воїнів і силу правди – саме це надихнуло десятикласницю на віршування. У її творах домінують змішані почуття, а її рими то неточні, то дієслівні. Бо в наш складний час слова мають ставати діями, а загальна ритмічність визначає і внутрішнє самопочування. Вірш для Анастасії став засобом усвідомити жахіття війни. Із цих рядків їхня чутлива до цього світу авторка колись сягне іншої просторіні, а тим часом її слова – то голос дітей російсько-української війни…
Надія Гармазій, поетеса,
кандидатка філологічних наук,
голова Кіровоградської ОО НСПУ
ПРИЙШЛА БІДА У НАШУ ХАТУ
***
Коли війна страшним своїм крилом
Накрила нашу рідну Україну,
Свій гнів, породжений рашистським злом,
Виношувала я у серці, мов дитину…
Рядочки сліз лягали на папір,
Коли над хатою гули страшні ракети…
І я збагнула: агресивний звір
У дикій оргії лютує на планеті!
Боялася і плакала вночі,
Бо що ж подієш, де узяти сили?
Тривожно десь пугикали сичі,
А чорні хмари сонечко закрили…
Що ніч, що день… Мов вимерло село…
Всі по хатах сиділи, як в тумані…
А потім якось так усе пішло:
Пекли, варили і сітки в’язали…
А в голові – римовані рядки…
А у душі – і віра, і надія …
А у руках – сітки, сітки, сітки…
А ще – одна на всіх крилата мрія!
Куємо перемогу всі разом:
Хтось в небі, в морі і на полі бою…
А я боротись спробую зі злом
Своїм вогненнонебезпечним словом…
Я вірю в його силу недарма,
Воно вражає ворога прокльоном…
Так хочу , щоб закінчилась війна
І повернулися захисники додому.
А поки що рядки мої сумні,
Хоч є в них щира віра в перемогу…
Нехай же мої вірші-молитви
Героїв бережуть на всіх дорогах!
***
Коли закінчиться війна
Й веселкою всміхнеться небо,
Тоді складу я всім вірша
Про те, як світ любити треба…
Бо в тих степах, де вітер вальс
Танцює у шовкових травах,
Віддав Герой життя за нас,
За щастя рідної держави…
Безвусі хлопці молоді,
Мов ангели, знялися в небо…
Не залишили нас в біді –
Їм вічно дякувати треба…
Тож словом хочу донести
Про те, що маєм вдячні бути…
Про те, що маєм берегти…
Про тих, кого нам не забути
ВІЙНА НАД УКРАЇНОЮ ВЖЕ ДИШЕ
Мов провесінь… Десь угорі
І небо, й місяць, зорі й тиша…
Та раптом вибух у пітьмі –
Війна над Харковом вже дише…
Ридає Україна-мати,
голосять діти. Який жах!
Прийшла біда у нашу хату –
І застогнала вся земля.
Це ви, фашисти, злі падлюки,
Прийшли бомбить наші поля.
Де ж ви взялися недолугі?
Яка гадюка привела?
Ні, ви – не люди, ви – тварини!
Де ваша совість? Серце де ж?
Ще ненароджену дитину
Вбиваєте, і матір теж!
Ви – гниль протухлого кремля!
Хай здохне ваш той цар на троні!
Моя преславная земля
Одягне вам в крові корону!
Від вас відвернеться весь світ,
На сотні років ви прокляті!
Вам пригада козацький рід,
Хто є господар в нашій хаті!
Піднявся мужній наш народ:
Художник, робітник, учитель…
Нам не кладіть ви пальця в рот,
Бо в злості можем відкусити!
В нас мати, батько, брат, сестра
Разом, бо у єднанні – сила…
Народ проти чуми повстав –
І рідну землю захистили!
Допоки маємо життя,
Давайте дякувати Богу,
Хай збереже він тих людей,
хто здобуває Перемогу!
Прийде весна і небо синє…
На жаль, більше зірок на небі…
Та буде мир на Україні,
А більш нічого нам не треба!
ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ ЛИПНЯ
Буяло сонце. Проміння грало барвами палітри,
Та тільки вітер знов наганяв сум…
Мене не хвилювали більш реклами титри,
Я повністю була в полоні дум.
Не розуміючи, коли так стало тяжко:
Через війну, чи може було ще щось.
Я в нереальності літаю, наче пташка.
І мрію, аби це все лиш здалось.
Пройшла година, дві, чи навіть більше?
Вже дощ пішов, закрило небо тисячею хмар…
А на душі стає все гірше, гірше й гірше…
Життя таке стає, немов кошмар.
А то було 14 липня…
Всі навкруги жили своїм життям…
Як раптом вибух… Спалахи… Сирена…
Ракета знищила зовсім мале дитя…
Маріуполь, Лисичанськ, а далі Вінниця?
Що вам зробило те маля?
За що було убито мрійницю,
Дівча, душа якого з кришталя?
Рашистів слід вбивати, шматувати,
за те, що відбирають в нас життя!
Ми перемогу будемо кувати,
бо тільки з нею наше майбуття!
ДО ОРКІВ
Ви знаєте, свинособаки,
Я вам скажу оце таке:
Бандеру вам не відшукати,
Він серед нас усіх живе!
У вас кадиров й батя путін?!
(От знищити б оцю заразу!).
Гріхи їх нами не забуті,
Їм треба щеплення від сказу!
Побачили по всьому світу,
Який у вас менталітет,
У пеклі вам усім горіти –
Ми забронюємо «білет»!
А наш народ вам не здолати,
Бо в нас і гуси – вояки!
Щоб швидше перемогу мати,
Збивають ваші літаки!!!
МАМІ
Привіт, матусю, я вже поруч…
Я знаю: сердишся…Не злись.
Хотів вернутись сам додому,
Та побратими привезли…
Не плач, матусю, не кричи,
Ти постаріла, посивіла…
І ледь стоїш ти на ногах,
Рідна моя голубко біла…
Мені тут тепло, тихо так…
Нарешті виспався…. Вже вдома…
Так страшно в нас метав літак
Вогнем по тім аеродрому…
Я не один, матусю, був,
Були тут поруч побратими.
Ніхто не втік, і не забув,
Що захищаєм Батьківщину…
Вони теж сплять і тепло їм.
Не плач, матусю, не журися…
Так вийшло, що життям своїм
Багато хто з нас розплатився…
Ми віддали життя своє
За мир, за працю, за Вкраїну…
Ще заспівають солов`ї
У нас весною на калині!
І ти, матусю, не одна,
Не побивайся в горі, мила,
Повір, що сила в нас стальна,
І нас та «рашка» не зломила…
І з неба все тепер я бачу…
Який народ! Яка земля!
Я гордий цим! Я не заплачу!
А орки здохнуть, наче гидь,
Їм на землі немає місця…
Їм ще прийдеться заплатить
За вчинки нелюдські і злісні!
До тебе я прийду у сни,
На небі зіркою засяю…
Знай: я барвінком навесні
У ріднім краю заквітчаю…
ВІЙНА
Війна… Яке страшне це слово…
Не хочу, щоб воно було у нашій мові.
Війна… Кричить в середині душа.
Будь ласка, воїни, спиніть цей жах!
Я – донька неньки-України.
Я хочу жити, вчитися, творити
А вам, фашистам, безупину
Аби лиш чорне зло робити!
Недоумки орди, мов звір,
Прийшли до нас, не запитали,
Чи треба нам той “русский мир”…
Бомбили, нищили, стріляли…
Тільки одне не врахували:
Ми – це Велика Україна,
І скільки б нас ви не вбивали,
Народ не стане на коліна.
Вам, орки, кров’ю захлинатись
За всіх розстріляних дітей!
Народ вкраїнський не здолати,
Бо ВІЛЬНИХ це сім`я людей!
Наш ЗАХИСНИК – ВЕЛИКИЙ ВОЇН,
Він вбереже від куль, гранат.
ПОВАГИ В СВІТІ він достоїн,
Молюсь за тебе, НАШ СОЛДАТ!
А МАТИ ПРОВОДЖАЛА СИНА…
В той день перевернувся світ,
Завмер, очікуючи лиха.
і на вікні герані цвіт
Зів’яв від болю, суму й лиха.
Прийшла до нас лиха година.
Здається, ніби час завмер.
А мати проводжала сина
Туди, де бенкетує смерть….
Молила Бога і просила,
Аби вернувся він живий.
Ламала руки й голосила:
- Та він же зовсім молодий!.
Убили сина… Більш немає….
Безжально ворог погубив…
Бо ж зло на світі не дрімає…
А чим синочок завинив?
Не стало сина, мати плаче,
В риданні шепче-промовля:
«Горджусь тобою, мій козаче!
Хай буде проклята русня!
Нехай же буде тобі. враже,
На все життя страшний прокльон!
Нехай у полі ти поляжеш,
Або захоплять у полон!»
Перевернувсь в один день світ…
Самотня жінка плаче тихо….
Мутиться розум, никне цвіт:
А воїн-син уже не диха…
НЕПЕРЕМОЖНІ
Ми в Україні народились
І будем жити тут завжди.
У спільнім горі поріднились,
Щоб ворогів перемогти!
Якщо прийдеться, то негайно
На захист станем я і ти.
Ми українці – нездоланні,
Нас оркам не перемогти!
Не зможуть в нас рашистські зайди
Священну волю відібрати.
Геть з нашої землі! Тікайте,
Бо доведеться поховати!
Ми проклинаєм вас, катюги,
Щодня, щомиті і не раз,
Ми всі тримаємось за руки
І переможемо ми вас!
Ми – характерників потомки,
Тож з нами годі жартувати!
За кораблем підете, орки,
У пеклі будете скакати!
МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ
Хто смів сказать, що не богиня ти?
Іван Франко
Сікстинська Мадонно,
З високого неба
Захисти солдатів,
Пригорни до себе!
Бережи завзято,
Ніби покровитель,
Вкрий їх від гранати,
Стань їм, як хранитель.
Наша Божа Мати,
Вірю, ти нас чуєш:
Солдат чорнобривий
Десь в полі ночує…
Збережи Героя,
Мати, біля себе,
Залікуй всі рани
І закрий нам небо!
Перекрий дороги
Всім катюгам лютим,
Дай спокійно жити
Усім чесним людям!
Хай не гинуть діти,
Мати не ридає,
Хай над білим світом
Голуби літають…
Знаю: ти почуєш
Цю молитву щиру,
Бо ж найбільше ждемо
Спокою і миру!