Сливе дві тисячі років тому прийшов у цей світ Ісус Христос. І з того часу аж до сьогодні Він є силою і спасінням своїм послідовникам та слабкістю й погибіллю своїм ворогам.
І досі ніхто з людей не може пройти байдуже біля Особи Ісуса Христа; Його люблять та обожнюють, а хто не любить Його, той ненавидить і поборює. Один німецький професор проголосив своє “сенсаційне відкриття”, мовляв, Христос ніколи не жив на землі, тому Його життя є звичайним мітом. За цим поглядом пішла українська радянська енциклопедія і втовкмачує цю сенсацію християнам України.
Недовго потім преса проголосила “нове відкриття” іншого німецького професора, що нібито він мав віднайти в Єрусалимі гріб з кістками Ісуса Христа. В цей спосіб він хотів повалити правду про воскресіння Христа із мертвих.
Як бачимо, обидва “сенсаційні відкриття” мали явну ціль: по-борювати Особу Христа, щоб відкинути автентичність Його навчання, а вслід за тим знищити християнську віру й суспільний лад, побудований на ній.
І.
Святий Павло писав до Галатів: “Браття, коли сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від Жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, що кличе: “Авва, Отче”. Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові” (Гал. 4:4 слід.).
Такими словами вияснює Апостол Народів містерію Воплочення Божого Сина від Святого Духа і Діви Марії. Христос звільнив нас з неволі гріха, наших власних пожадань і з неволі диявола. І, хоч Він прийшов у цей світ серед дуже дивних і незрозумілих, обставин, обравши замість царського палацу вбогий вертеп біля Вифлеєму, – з часу Його народження це маленьке містечко є на устах людей доброї волі усіх часів, країв і рас.
Могутні імператори, королі, князі, президенти, лицарі, богобоязливі ченці і покірні паломники шукали дороги до того вертепу. Колись вузенька, темна, непевна і небезпечна дорога до Вифлеєму, – стала відомою в цілому світі, навіть найменшому школяреві і неписьменному.
Вифлеємські ясла й усі інші обставини народження Божого Сина є українським християнам милі й близькі. Убогість вертепу, переслідування Божого Дитятка поганим, жорстоким і безбожним Іродом, масове вбивство невинних дітей у Вифлеємі, вихід Божої Родини з рідного краю на скитальщину, – усе це українській людині добре відоме й зрозуміле, бо від часу втрати своєї державности український нарід переживає подібну долю. І сьогодні його вірні сини наповняють московські тюрми, концтабори та своїми кістками мостять важкий і довгий шлях у сибірські тундри і тайги.
Безбожний большевизм, який можна би порівняти до кровавого Ірода, нищить їхню віру і каже їм приймати московське православ’я. Хто ж цього, не робить, такому забороняють молитися в своїй рідній Церкві й за своїми рідними обрядами і звичаями.
Одначе, Божа Родина дала нам найкращий приклад: Вона в простоті серця і покорі повинувалась Божій волі аж доки не прийшов час нагороди й тріюмфу. Хай же цей приклад буде потіхою і розрадою в терпіннях людям в Україні і в світовій діяспорі, бо доки модерний, безбожний Ірод, большевизм, нищить нашу віру і тримає нарід у кайданах, доти не буде добра в Україні.
II.
Молитвами Пресвятої Богородиці, терпіннями українських сучасних мучеників та ісповідників за Христову віру, релігійно- національне життя нашого народу в вільному світі поволі двигнулося вперед. Наша Українська Церква, розсіяна на чотирьох континентах, поволі збирає докупи свої сили і з вірою та надією дивиться у майбутнє.
Кров наших мучеників у большевицьких тюрмах і концтаборах створила нам величезний духово-моральний капітал і з нього наша Церква в вільному світі черпає свої життєві сили й завзяття. Подиву гідна непохитність у вірності Богові й Апостольській Столиці та страждання у тюрмах і на засланні наших Владик-Ісповідників, з-поміж яких залишилися у живих тільки Києво-Галицький Митрополит Верховний Архиєпископ Кардинал Кир Йосиф Сліпий і Пряшівський Єпископ Кир Василій Гопко, перетерпівши жахливі знущання, спричинилися також до того, що тепер нема закутими в світі, де не знали б про Українську Церкву з її ореолом мучеництва.
Завдяки прекрасному українському обрядові, українські християни є в кращому положенні, ніж інші релігійні групи в новому світі. Сильне переконання, що в кожній нашій церкві маємо цю саму Св. Літургію і співаємо її тією самою мовою, якою співали наші предки часів св. Володимира, Ярослава Мудрого, короля Данила і наших гетьманів, – дає нам свідомість історичної єдности і звідти черпаємо силу в боротьбі за Божі права нашого народу.
Кожний з нас має не лише триматися свого, але й дати найкращу частину своїх сил, свого знання й узагалі свого “Я” для зросту свого народу. Хай же наші церковні громади стануть для нас Божими фортецями, куди спливатиме на нас Боже благословення.
***
У Різдво Христове ангел миру зійшов з неба на землю, щоб звістити радість людському родові: Божий Син народився від Духа Святого й Діви Марії. Цей ангел миру й сьогодні приходить до людей доброї волі.
Через народження Христа-Чоловіка сила диявола була зламана, а в світі запанувала Божа благодать. І люди, що мають віру в Христа та приймають його божественне вчення, є Божими синами і наслідниками Божого Царства, як навчав св. Павло.
Дай Боже, щоб усі українські християни на Батьківщині й розсіяні добре зрозуміли цю велику містерію вчоловічення Божого Сина й ніколи не перестали називати себе Божими Синами. Хай це буде найсердечнішим, святковим побажанням для всіх синів України.
Рим, 1991 р.