Серед кількох імен, згаданих у цьогорічному виступі Президента України під час вшанування пам’яті жертв Голодомору, – ім’я Рафала Лемкіна як автора самого терміну “геноцид”, одного з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Утім мало хто знає, що біографія номінанта на Нобелівську премію Р.Лемкіна пов’язана лише з двома містами України – Львовом, де навчався, і Бережанами – де у 1931–1932 рр. працював помічником прокурора окружного суду.
…Із вікон окружного суду було видно Вірменську церкву. Місцевий священик о. Віктор Квапінський служив тут уже десятий рік, але молодий помічник прокурора, цей 31-річний польський єврей із-під Гродно Рафал Лемкін, був чи не першим тутешнім співрозмовцем, з яким можна було поговорити про найболючіше – трагедію винищення вірменів в Османській імперії в 1915–1917 роках.
Ще під час навчання на юридичному факультеті в університеті Яна Казимира у Львові Р.Лемкін звернув увагу на судову справу над студентом-вірменином Согомоном Тейлеряном, який здійснив відплатну акцію – 15 березня 1921 року застрелив у Берліні колишнього міністра внутрішніх справ Туреччини Мехмеда Талаат-пашу, котрий вважався ініціатором винищення вірменів у період Першої світової війни. Тоді кількість жертв, за різними оцінками, сягнула від 800 до 1500 тисяч…
Дивним і несправедливим видався 20-річному студентові той факт, що звинувачуваного судили за вбивство однієї особи, а цей вбитий, у свою чергу, віддавав від імені держави накази, які призводили до загибелі тисяч людей, і ніколи не стояв перед судом. “Чому вбивство однієї людини – злочин, а коли держава вбиває мільйони своїх громадян – це вже не злочин?” – поцікавився допитливий юнак у професора під час дискусії в аудиторії. І отримав відповідь: бо, мовляв, нема такого закону…
Навіть попри те, що невдовзі Согомона Тейлеряна суд виправдав, ця проблема не давала Р.Лемкіну спокою.
…У Львові навчався до 1924-го, потім деякий час продовжував студії: спочатку – в Гейдельберзькому університеті в Німеччині, згодом – у Берліні й Парижі. Після отримання в липні 1926 р. ступеня доктора права на нього чекала військова служба – рік у Гродно, неподалік батьківського Волковиска. Про це пише Рішард Шавловський у дослідженні “Рафал Лемкін – варшавський адвокат…”
На жаль, у біографіях Р.Лемкіна, навіть на солідних польських та українських ресурсах, як, скажімо, в “Енциклопедії історії України” (том 6), що вийшла 2009-го під егідою Інституту історії України НАН у видавництві “Наукова думка”, чи працях професора права Ф.Сандса з Лондона (див. журнал адвокатури польської “Палестра” – “Palestra” №11–12 за 2012 р.) допущено ряд неточностей. І передусім щодо знакового для нього періоду – до 1934 року.
Так чи інакше, але вже, правдоподібно, з осені 1927 р. Рафал Лемкін – асесор (секретар) судовий з округу апеляційного суду у Варшаві. Одночасно поглиблює знання на юридичному факультеті Варшавського університету, активно беручи участь у семінарі з кримінального права під керівництвом проф. Вацлава Маковського.
Здавалося, у поєднанні роботи в столичному суді та студій у Варшавському університеті – запорука хорошого кар’єрного росту молодого допитливого правника. Тим паче, що в цей період він публікує два томи досліджень у серії “Єврейська юридична бібліотека”, стає секретарем Генерального секретаріату Комітету з кодифікації, а з 1927 р. – членом-кореспондентом Міжнародного бюро уніфікації кримінального права при Лізі Націй.
Більше того: у Варшаві Р.Лемкіна підтримував не хто інший, як Еміль Станіслав Раппопорт – суддя Найвищого Суду Польщі й віце-голова Міжнародної асоціації кримінального права. Він одночасно викладав у Львівському університеті й, очевидно, відтоді знав Р.Лемкіна як студента. Втім, кажуть, що за Р.Лемкіна слово Е.С.Раппопорту замовив університетський професор Юліуш Макаревич: його улюбленцями-студентами в різні часи були обидва – і Раппопорт, і Лемкін…
Тож перед Рафалом відкривають двері міжнародні правові установи: 25–27.06.1930 р. він – учасник польської делегації на 3-й Міжнародній конференції з уніфікації кримінального права в Брюсселі, 25–30.09.1930 р. – делегат 10-го Міжнародного кримінального й пенітенціарного конгресу в Празі.
А через місяць – отримує направлення і переїжджає на роботу до Бережан.
…Вочевидь, ще з 1930-го прокуратура окружного суду в Бережанах зазнала кадрових змін: два підпрокурори (тоді казали – “підпрокуратори”, по-іншому – “помічники прокурора” – авт.) – Дмитро Бойко та Станіслав Шафран – отримали підвищення по службі: призначення на нововведені посади віце-прокурорів.
Правда, невдовзі, 11.09.1931 р., С.Шафран уже “виріс” до прокурора, а віце-прокурора в штатному розписі залишили одного – Д.Бойка. Замість другого віце-прокурора ввели додаткову посаду підпрокурора – третю.
23.10.1931 р. на одну із вакантних посад підпрокурора округового в Бережанах отримав призначення асесор (секретар) судовий з округу апеляційного суду у Варшаві Рафал Лемкін (див. додаток до “Денника урядового Міністерства справедливості” від 11.12.1931 р.), другу посаду 9.11.1931 р. по¬сів асесор апеляційного суду у Львові Мар’ян Ващевський (див. “Тернопільський денник воєводський” №3 за 1931 р.).
Третім підпрокурором окружного суду в Бережанах в офіційному щорічному виданні Міністерства справедливості Польщі (так претензійно називалося тоді польське міністерство юстиції – авт.) – “Календарі судовому на 1932 рік” (“Kalendarz Sądowy na rok 1932”, стор. 79) вказаний Тадеуш Ольберек, очевидно, син Антонія Ольберека, професора Бережанської гімназії.
Деякі польські джерела (наприклад, http://www.geremek.pl/index.php?id=453), подають, що Рафал Лемкін працював у Бережанах підпрокурором окружного суду для специфічних справ – карних фінансових (польською – podprokuratorem ds. karnych skarbowych). Ймовірно, саме цим можна пояснити те, що в загальних матеріалах прокуратури окружного суду, які зберігаються у фондах Державного обласного архіву в Тернополі, жодного документа з підписом Р.Лемкіна знайти не вдалося…
…Бережани, вочевидь, були цікавими для молодого дослідника: тут мешкали українці, поляки, євреї – міщани різних національностей і віросповідань. У невеличкому містечку крім Вірменської церкви діяли два римо-католицькі костели – фарний і Святого Миколая при монастирі оо. Бернардинів, дві українські церкви – Святої Трійці на Ринку і Святого Миколая на передмісті Адамівка, а ще – декілька синагог, зі школою при головній та окремим єврейським цвинтаром…
І хоча ідилії у відносинах не було – на той час польська влада вже провела в Бережанах “пацифікацію”: у вересні 1930 р. було знищено Окружний Союз Кооператив, кооперативу “Народний Дім” та її філію на Адамівці, українську гімназійну бурсу, а також жертвами цих акцій стали товариство “Боян”, Союз Українок, пластова домівка, канцелярії і мешкання практично всіх менш-більш виділених українських діячів, зокрема, двох адвокатів – Володимира Бемка та Михайла Західного, – це не применшувало інтересу. Можливо, навпаки…
Бережани – невеличке містечко, і в ньому чи не всі мешканці знають одне одного, а вже тим паче – колеги по цеху, то, вочевидь, Рафал Лемкін як адвокатів знав обох…
Утім, прогулюючись після роботи поміж кам’яницями мощеними вулицями міського центру, Рафал розмірковував про підвалини бережанського співжиття і, згадуючи практично недавню історію вірменів в Османській імперії 1915–1917 років, думав, як законодавчо запобігти виникненню таких трагедій у майбутньому…
…Була осінь 1931-го. Через два місяці, напередодні нового 1932-го – 30.12.1931 р., він, помічник прокурора окружного суду в Бережанах, у складі польської делегації бере участь у 4-му Міжнародному конгресі з уніфікації кримінального права, який відбувся в Парижі. Більше того, на цьому форумі Р.Лемкін мав промову – першу на міжнародній арені!
Очевидно, як посадовець із Бережан був представлений і на 1-му Міжнародному конгресі з порівняльного права, що відбувся у серпні 1932-го в Гаазі.
…Утім це, вочевидь, був останній міжнародний конгрес, на який Р.Лемкін виїжджав із Бережан, – 21.09.1932 р. уже згадувана єврейська польськомовна газета “Хвиля” за №4848 подала статтю про судовий розгляд справи про контрабанду шнурків із Парижа до Варшави: суд проходив у Варшаві, а обвинувачувачем був … Рафал Лемкін.
Справа в тому, що, орієнтовно, в цей період помічника прокурора Р.Лемкіна відрядили з прокуратури окружного суду в Бережанах до прокуратури окружного суду у Варшаві. Принаймні, про це читаємо також у “Календарі судовому на 1933 рік”. Такий же запис – і в “Календарі судовому на 1934 рік”.
Як зазначає один із біографів Р.Лемкіна польський професор Рішард Шавловський, переведення до Варшави відбулося “не без втручання” вже згадуваного судді Найвищого Суду Польщі Е.С.Раппопорта…
Утім, у квітні 1933-го на 3-му Міжнародному конгресі з кримінального права в італійському Палермо для викладу лекції про роль судді в кримінальних справах Р.Лемкін ще, вочевидь, був оголошений як помічник прокурора окружного суду в Бережанах – за формальною штатною посадою. Хоча на той час уже фактично працював у Варшаві…
Те ж – у жовтні 1933 р., коли на 5-ій Міжнародній конференції з уніфікації кримі-нального права, яка під егідою Ліги Націй проводилася в Мадриді, вперше прозвучали пропозиції Рафала Лемкіна вважати т.зв. “злочини варварства” проти власних підданих порушенням міжнародного права, за які треба карати. Адже тоді він офіційно ще був підпрокурором окружного суду в Бережанах! Щоправда, сам правник на форум не потрапив, його доповідь була поширена оргкомітетом без нього.
Дослідники вважають, що саме пропозиції Р.Лемкіна, які прозвучали на Конференції в Мадриді 1933 року, є наріжним каменем, основою всієї теорії визначення і класифікації геноциду як злочину, згодом, 1948-го, уформаленої в Конвенції Генеральної Асамблеї ООН. Але це – пізніше.
Нагадаємо: йшов жовтень 1933-го.
Вочевидь, готуючи на Мадридську конференцію доповідь щодо т.зв. “злочинів варварства” проти власних підданих, Р.Лемкін уже знав, що напередодні, 29 вересня, у Женеві тогочасний голова Ради Ліги Націй прем’єр-міністр Норвегії Й.Мовінкель за наполяганням українських організацій виносив на розгляд Ради Ліги Націй питання про голод в Україні.
Тоді у Женеві переговорником з українського боку була Мілена Рудницька – донька бережанського нотаря Івана Рудницького, котра в Бережанах провела дитячі роки, посол до польського Сейму, заступник голови новоствореного у Львові Українського Громадського комітету рятунку України.
Очолював цей Громадський комітет доктор права Дмитро Левицький, 1914-го – адвокат у Бережанах, який 1 грудня 1918-го разом із Лонгином Цегельським підписав у Фастові попередній договір про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу.
До речі, 9 вересня 1933 р. був створений аналогічний Бережанський повітовий комітет на чолі з парохом Бережан о. Евзевієм Бачинським, до якого входили абсольвент гімназії Роман Камінський (секретар), кооператори Іван Ханик, Ярослав Шпундер, адвокати Франц Баб’як, Володимир Бемко і Володимир Гриневич…
Утім, повернімося до Женеви.
Після двох годин обговорення виявилося, що більшість членів Ради Ліги Націй зацікавлені у співпраці з СРСР і не хочуть дратувати Сталіна. Були й аргументи: мовляв, СРСР не є членом їхньої організації, і, відповідно, голод у СРСР не є їхньою проблемою. Зрештою, ухвалили передати це питання на розгляд Міжнародного Червоного Хреста…
Вочевидь, Р.Лемкін усе це бачив. І розумів, що введення “злочинів варварства” проти власних підданих у сферу міжнародного права буде процесом складним і тривалим. Але – мусить бути незворотнім…
А тоді в Мадриді виник конфуз. Справа в тому, що на той час канцлером Німеччини вже був Адольф Гітлер. Рафал Лемкін говорив про тероризм і расистську політику, про те, що дії, які становлять загальну міждержавну загрозу, повинні визнаватися злочинами.
Тоді в його тезах і пропозиціях побачили виключно антигітлерівський підтекст. “Газета Варшавська” написала про провокаційні образи німецького народу в доповіді Лемкіна. А оскільки польський уряд в особі міністра закордонних справ Юзефа Бека вів переговори щодо укладення польсько-німецького пакту про ненапад, … Лемкіна змусили піти з прокуратури!
Те, що не потрапив до списків варшавських адвокатів у “Календарі судовому на 1934 рік”, пояснюється хіба тим, що календарі подавалися до друку раніше…
…Із початком Другої світової війни Р.Лемкіна мобілізували до польського війська, і тоді ж, у вересні 1939-го, він був поранений у боях під Варшавою – кулею у стегно.
Невдовзі таки втікає від нацистів – емігрує спочатку до Литви (мешкає у Вільнюсі), згодом до Швеції, де читає лекції в Стокгольмському університеті та збирає документи про репресивність законів Німеччини, а на початку 1941 року – через СРСР, Японію та Канаду – до США. Втікає сам – сім’я залишилася в Польщі…
За океаном одразу ж починає викладати в престижному Університеті Дюка, а з 1943-го стає радником державного та військового департаментів США.
…У 1943 р. у радіовиступі Вінстон Черчилль, звертаючи увагу на винищення нацистами євреїв, сказав, що на наших очах відбувається “злочин, який не має назви”. Мовляв, створена дивна ситуація, коли “те, що не є названим, не існує, те, що якийсь злочин залишається поза межами словникових окреслень, створює реальну загрозу тому, що він колись повториться”…
І ось у 1944 році в праці “Влада Осі у Європі” Р.Лемкін уперше в світі вживає термін та сформульовує поняття “геноцид”.
1946-го його розробки були покладені в основу вироків Нюрнберзького трибуналу, в якому він брав участь як представник США – радник американського прокурора і судді Верховного Суду Р.Джексона. Р.Лемкін домігся включення слова “геноцид” у звинувачення нацистським злочинцям. Тоді термін уперше використали в міжнародному праві.
Там, у Нюрнберзі, він також дізнався про загибель від рук німців 49-ти родичів, зокрема – батьків…
У 1946 р. Р.Лемкін стає консультантом юридичного комітету ООН і розробляє проект конвенції “Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього”. В цьому документі він означив геноцидом також “умисне знищення соціальних груп або їх частин” – те, що в 1933–1934 рр. відбувалося в СРСР з українським селянством…
І ось 9.12.1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Конвенцію. Правда, на вимогу СРСР – із певними винятками.
“Якби тоді, в 1948 році, Асамблея ООН проголосувала авторський текст Конвенції Рафала Лемкіна без змін, то Голодомор уже був би визнаний геноцидом українського народу. Ухвалення документа в такій редакції не могло задовольнити Лемкіна. Решту свого життя він присвятив лобіюванню прийняття національних законів на підтримку Конвенції та викриття злочинів радянської влади проти українського народу”, – читаємо в статті “Великий гуманіст Рафаел Лемкін” в інформаційно-аналітичному виданні Єврейської Конфедерації України на сайті http://jew-observer.com/imya/velikij-gumanist-rafael-lemkin/.
…Так чи інакше, але саме колишній бережанський правник був головним автором тексту і лобістом ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” – першого оонівського документа з прав людини, прийнятого на день раніше як Загальна декларація прав людини.
Можливо, основи цієї тоді ще теорії зароджувалися в одному з кабінетів нинішнього головного корпусу Бережанського агротехнічного інституту, де розміщувався окружний суд, в якому Рафал Лемкін майже рік (із кінця 1931-го до середини 1932-го) працював на посаді підпрокурора. А ще – обдумував її тези, прогулюючись після роботи затишними бережанськими вуличками…
“Проживаючи у Львові, Бережанах чи Варшаві, Лемкін не міг залишатися байдужим до того, що відбувається з іншого боку польсько-радянського кордону”, – напише згодом професор Квебецького університету в Монреалі Роман Сербін у статті “Рафаель Лемкін про український геноцид” (див. стор. http://khpg.org/index.php?id=1241199640 на офіційному порталі Харківської правозахисної групи).
…Коли 11.09.1951 р. чотири тисячі людей зібралися в Мангеттен-Центрі в Нью-Йорку вшанувати пам’ять жертв Великого Голоду в Україні 1932–1933 років, промову перед ними виголосив професор Йєльського університету Рафал Лемкін.
Удруге – 21.09.1953-го, на 20-річчя вшанування пам’яті – виступив із промовою “Радянський геноцид в Україні”. Тоді газета “Українські Вісті” (“The Ukrainian Weekly”, англомовний додаток видання Українського Народного Союзу) писала: “Натхнену промову виголосив під час мітингу професор Рафаель Лемкін, автор Конвенції ООН проти геноциду, себто навмисного масового вбивства людей їх гнобителями. Професор Лемкін переповів у зворушливий спосіб долю мільйонів українців до та після 1932–1933 років, які стали жертвами плану Радянської Росії знищити стільки українців, скільки буде можливо для того, щоб придушити героїчне українське національне протистояння радянській російській владі й окупації та комунізмові”. Про це в статті “Рафаель Лемкін: Радянський геноцид в Україні”, виданій у Києві 2009 р. і розміщеній на сайті http://www.academia.edu, пише вже згадуваний професор Роман Сербін.
Утім, чи міг собі уявити Рафал Лемкін, що в листопаді 2015 р. текст його тодішньої промови “Радянський геноцид в Україні” Росія внесе до Федерального списку екстремістських матеріалів?!.
…Очевидно, за перебігом трагедії Голодомору на Великій Україні Р.Лемкін слідкував із Бережан. Про це в статті “Життєвий шлях та міжнародно-правова діяльність Рафала Лемкіна” пише дисертант кафедри міжнародного права Львівського національного університету ім. Івана Франка М.Бем: “Під час перебування в Бережанах, недалеко від кордону Польщі з СРСР, Р.Лемкін, безумовно, дізнався про Голодомор 1932–1933 рр. на Східній Україні і його планований характер”.
І ще: “…він певний час працював помічником прокурора у м. Бережани, яке знаходилося неподалік кордону Польщі з СРСР. Можливо, він міг бачити і навіть спілкуватися з втікачами від радянської влади з Радянської України, котрим вдалося перебратися через кордон. Однозначно, це мало великий вплив на формування його позиції…”, – додає слухач Національної академії СБ України С.Баєв у збірнику рефератів “Пам’яті жертв Голодоморів в Україні” (Київ, 2014).
…Два рази, 1951-го та 1952-го, Рафала Лемкіна висували на здобуття Нобелівської премії миру. І хоча кандидатуру підтримав уже згадуваний Вінстон Черчилль, той лауреатом не став.
Попри зовнішню успішність він був самотнім у житті. Таким мало не в злиднях і помер 28.08.1959 р. від серцевого нападу (гострий інфаркт міокарда) на “бойовому посту” – в офісі одного з видавництв у Нью-Йорку. За іронією долі, на похорон людини, яка присвятила своє життя порятунку мільйонів, прийшло лише семеро осіб…
…Наприкінці 2009 р. у рамках відзначення 60-ої річниці прийняття ООН Загальної декларації прав людини меморіальну дошку Рафалу Лемкіну відкрито в Парижі, у листопаді 2017 р. – на вул. Замарстинівській, 21 у Львові, де мешкав під час навчання в університеті.
…На меморіальній дошці у Варшаві на вулиці, яка носить його ім’я, значиться: у цьому будинку він жив і працював до 1939 року. Можна розуміти, що просто – від народження до самої війни.
Хоча тепер нам відомо, що принаймні у 1931–1932 рр. Великий українець єврей Рафал Лемкін, на надгробку якого в Нью-Йорку висічені слова “Батько Конвенції про запобігання злочину геноциду”, т.зв. “Конвенції Лемкіна”, мешкав і працював у Бережанах…
Ігор МЕЛЬНИК.
