Спочатку подив: вдалині парку біля наукової бібліотеки «Острозької академії» у снігу – заметене дівча…
Та, підійшовши ближче, бачиш, що це бронзову русалку щедро обклав січень своєю холодною білою несподіванкою.
Залишив цю фігуру тут заслужений художник України Сергій Чумаков. Його задум, початкова візуалізація саме такими й були – бронзова вигиниста крутостегна фігура із соромливо-пружними наддосконалими опуклостями царює на фоні незайманих покірних снігів. Ця просторова картина – винахід, який потішив митця, далебі.
Хто є прообразом скульптури? Звісно ж, студентка академії! Кажуть, не одна.
Але ще подейкують, що то обличчя зовсім молодюсінької професорки натхненно відтворив митець. Вона була закохана у студента, а він у неї – ні…
Хтось схильний і до іншого: то форма, у якій до спудеїв явилася знатна племінниця володаря волинських земель князя Василя-Костянтина Острозького, найвродливіша в середньовічній Європі княжна Гальшка – меценатка, котра заповіла у 16 столітті всі скарби академії…
Інша палка русалка приклала свої породисті перса до кори голорукого розкішного клена, що біля входу у навчальний заклад. Поруч – двоє мавок, а над ними герой поеми Лесі Українки – із «Лісової пісні» Лукаш.
Вони вдивляються в кожного, хто виходить з університету – це такий собі вабливий знак до розуміння того, що, крім свята знань, існує романтика кохання – вона тебе чекає, віддайся їй сповна, радій, пести свою любов до знемог…
Перший спудей Східної Європи, який навчався в «Острозькій академії» зразка року 1569 року, спостерігає тут за витівками русалок, проводжає-зустрічає юнаків та юнок на подвір’ї храму науки і теж поглядом закликає: любіть!
Віктор Мазаний, письменник, заслужений журналіст України.
Фото автора.
