Неаполітанська пісня – українською? Чи можливо таке? Ми звикли чути цей твір італійською та російською. Виявляється, є й україномовний варіант цієї пісні! Можливо, і не один.
Але мова піде про текст зі збірки неаполітанських пісень, яка тільки-но вийшла з друку. «Санта Лючія: неаполітанські пісні для голосу і фортепіано». (Редактори-упорядники Д.Османов, Д.Василик), Дрогобич: Посвіт, 2021, 92 стор., наклад 1000 прим.
Видання розкішне, формату А4, з нотами для голосу в супроводі фортепіано, тож виконавцям буде зручно ним користуватися.
Із синопсису дізнаємося: «Пропоноване видання, до якого ввійшли неаполітанські пісні для голосу і фортепіано з еквіритмічними перекладами літературних текстів Івана Левицького і Семена Торбенка, є першою публікацією цих творів українською мовою…».
Але поговоримо дещо про інше – про потребу таких перекладів та про подвижницьку титанічну роботу щодо їхнього здійснення.
У бесіді із заслуженим артистом України Семеном Торбенком прозвучало:
«Велике щастя – читати та слухати вокальні твори в оригіналі. Однак не всі володіють іншими мовами і не відчувають дух іншомовної поезії. Але ж хіба вони мають бути приреченими не розумітися у світовому мистецтві? Єдина можливість глибинного пізнання та розуміння змісту пісенного твору – чути тексти рідною для слухача мовою. Тож головне завдання перекладної поезії – передати зміст і дух авторського твору.
Наразі зібралася команда однодумців, які вирішили збагатити рідну українську мову перекладами найвідоміших світових шедеврів. Спочатку було вирішено перекласти тексти італійських пісень, зокрема таких популярних, як «Сонце моє», «Катарі», «Санта Лючія», «Гранада», «Фунікулер» та інші.
Перекласти такі шедеври виявилося справою не такою вже й простою. Перекласти необхідно було так, щоб популярні світові твори зазвучали рідною нам мовою, викликаючи захоплення й гордість, бажання слухати цей твір безліч разів, насолоджуючись чарівним звучанням, забувши про мову оригіналу».
Тепер саме час розповісти про ідею створення циклу перекладів та про авторів.
Автор ідеї мистецького проекту «Рідна мова над світом співає» – Семен Віталійович Торбенко. Він разом з однодумцем, самодіяльним поетом та перекладачем зі Стрия Іваном Левицьким працює над перекладами понад п’ять років! За цей час ними перекладено десь 170 пісень та оперних арій, а також опера Джакомо Пуччіні «Тоска».
Видання, про яке йдеться вище, – перша ластівка.
Проект підтримали Ірина Семененко, доцент НМАУ ім. П.І. Чайковського, солістка Національної опери України, заслужена артистка України; Лариса Ніцой, письменниця, член НСПУ; Олександра Немилович, доцент Дрогобицького державного університету ім. І.Франка, співаки та артисти театрів.
Що це, як не подвижництво? Об’єднані ідеєю творчі люди спілкуються, перекладають, допомагають одне одному, шукають кошти на видання книжки! Саме цим мали б займатися державні органи і творчі спілки: визначитися щодо потреби в таких перекладах, призначити стипендію перекладачам та упорядникам, виділити кошти на друк не 1000 примірників, а хоча б на порядок більшого накладу.
Фантазії? А може, об’єднавши зусилля Національної Спілки письменників України та Національної Спілки композиторів України, таки здійснити цей проєкт, який тільки на перший погляд здається неймовірним? І автори перекладів, і ті небайдужі творчі особистості, які їм допомагали, і щедрі спонсори довели таки, що все можливо!
Хто ж вони, автори перекладів? Це скромні особистості з неабияким талантом.
Семен Торбенко родом з Олександрівського району Кіровоградської області (звідкіля започаткувалося гайдамацтво та «Холодноярська республіка»), за фахом учитель фізики і математики (до речі, автор статті навчався з ним в одній групі в Кіровоградському педагогічному інституті в 1968-1973 роках, потім закінчив музично-педагогічний факультет; уже тоді він вирізнявся талантом співака, тож недарма носить високе звання – заслужений артист України). Мабуть, закладені у виші системність на наполегливість стали в нагоді при перекладах.
Іван Левицький – скромна особистість, але його талант перекладача очевидний. Про себе розповідає мало. Та послухаймо його розповідь про спільну роботу:
«…із заслуженим артистом України Семеном Торбенком почалася наша співпраця 28 червня 2016 року з мого перекладу українською мовою неаполітанської пісні «Dicitencello vuje» («Скажіть ви їй»). Це для мене стало захопленням, від якого отримував велике задоволення, а з іншого боку – було неймовірно цікаво спробувати переспівати неаполітанські пісні рідною мовою. Упродовж півтора року було перекладено близько шістдесяти пісенних творів, які входять до золотого фонду європейської музичної культури, з різних мов: російської, італійської, іспанської, німецької, англійської. Оригінальні тексти виявилися різної складності, тож вимагали різного підходу при перекладі…».
Сподіваюся, що творчістю Івана Левицького зацікавиться місцевий осередок НСПУ і залучить його до своїх лав, бо він того вартий.
А нам залишається тільки побажати творчої наснаги цьому співтовариству, а меценатам – широкої душі і щедрої руки.
Насамкінець не можна не сказати про можливі варіанти перекладів. Цікаво простежити це на прикладі неаполітанської пісні «Санта Лючія».
Процитуємо фрагменти, які мені люб’язно передав Семен Торбенко (за матеріалами, узятими з Вікіпедії та інших відкритих джерел інформації).
«…Відомо, що італійці не розуміють текстів неаполітанських пісень і вважають їх діалектом, що дозволяло їм зневажливо реагувати на будь-який народний говір: цього, мовляв, культурній людині не зрозуміти, це ж на діалекті. Зараз, відповідно до загальноєвропейських норм, усі колишні «діалекти», які дійсно не завжди розуміються жителями великих міст, разом перетворилися на «регіональні мови». І ось тут-то з’ясувалося, що таких мов у Італії близько двох десятків. Одна з них – неаполітанська. Оскільки грань між мовою та діалектом часто буває тонесенькою, судити читачеві, чи є вона самостійною мовою. На нашу думку, засновану, зрозуміло, не тільки на цих прикладах, різниця між неаполітанською та італійською нітрохи не менша, ніж між російською та українською. Іноді збігаються цілі фрази, а іноді навіть не зрозуміти, про що йдеться…
… Так ось, користуючись максимально-правильними перекладачами Інтернету, ми почали знайомитися з текстами пісень, написаних «неаполітанським діалектом». Слова більшості неаполітанських пісень виявилися, м’яко кажучи, убогими. З розчаруванням змушені визнати, що слова більшості неаполітанських пісень не претендують на високу поезію. До музики – ніяких претензій, вона дійсно безсмертна… Мабуть, сонце в Неаполі якось по-різному діє на музикантів і поетів…
… Неаполітанці – справжні італійці, коли йдуть на загальнонаціональні вибори президента країни або депутатів парламенту. Вони справжні італійці, коли вболівають за збірні команди Італії, які виходять на спортивні майданчики чи футбольні поля. Але решту часу вони неаполітанці, і вся решта Італії для них – закордон, де взагалі-то говорять іноземною, але в той же час і не зовсім чужою. Тож немає нічого дивного в тому, що першою іноземною мовою, якою була перекладена неаполітанська пісня, стала саме італійська…
… Волею доль цією піснею стала Santa Lucia. А волею авторів відповідних статей Вікіпедії виявилося неабияк заплутаним походження її слів. Російськомовна Вікіпедія вважає пісню народною, а авторство італійського тексту приписують Енріко Коссовіч. Однак італійська версія Вікіпедії стверджує, що слова пісні, як неаполітанські, так і італійські, написані одним автором – Теодоро Котрау (або Котре з урахуванням його французького походження), тим самим відмовляючи пісні в статусі народної. При такій плутанині розумним представляються пошуки «істини в останній інстанції» в аналогічній статті Вікіпедії неаполітанською мовою, та ось біда: на запит «Santa Lucia» Вікіпедія підсовує тексти будь-якими мовами, включаючи російську та італійську, але тільки не неаполітанською. Зайти «збоку» теж не вдається: ні на російських, ні на італійських сторінках посилань на неаполітанську немає. На щастя, випадково таки знайшовся неаполітанський текст на англомовній сторінці. Витягнута звідти «істина в останній інстанції» виявилася такою: Santa Lucia – дійсно пісня «з серця народу» (‘na canzona napuletana dint’ ‘o core d’ ‘o populo), записана і опублікована Котрау як баркарола, а потім ним же перекладена італійською. Ні слова про Коссовіч. Тож і ми будемо вважати «Санту Лючію» народною неаполітанською баркаролою, записаною і перекладеною італійською мовою італійським французом Котрау / Котре.
У неаполітанському оригіналі Santa Lucia – простенька народна пісенька з невибагливими і навіть по народному грубуватими словами, що обігрують однакові назви району Неаполя – Санта Лючія, який розкинувся вздовж однойменної вулиці на березі Неаполітанської затоки, і прогулянкові човни «Свята Лючія».
Ось цей невибагливий оригінал у підрядковому перекладі:
Comme se frícceca ‘a luna chiena,
‘O mare ride, ll’aria è serena!
È pronta e lesta ‘a varca mia
Santa Lucia!
Як сяє місяць уповні,
сміється море, спокійне повітря!
Бистрий і моторний мій човен
«Санта Лючія»!
Stu viento frisco fa risciatare.
Chi vo ‘spassarse jenno pe mmare?
Vuje che facite ‘mmiezo a lla via
Santa Lucia?!
Свіжий вітер змушує дихати на повні груди.
Хто хоче прогулятися поїздкою по морю?
Що ж ви робите посеред вулиці
Санта Лючія?!
‘A tènna è posta pe ffa’ ‘na cena;
e quanno stace ‘a panza chiena,
non c’è lla ‘mínema melanconia!
Santa Lucia!
Тент натягнутий для вечері;
а хто ж буде хандрити,
коли сито бурчить в животі!
Санта Лючія!
З високою поезією якось не в’яжеться бурчання в утробі, та й у цілому складністю текст не відрізняється: чого тільки варті «свіжий вітер» при «спокійному повітрі» і прогулянка «ходінням по морю»! Утім, навряд чи маловідомий автор слів претендує на високу поезію. Головною, якщо не єдиною, його метою було закликати на свій човен побільше клієнтів. А щоб ті не помилилися у виборі, спеціально підкреслив, обіграв і багаторазово повторив назву свого човна «Свята Лючія».
Що ж стосується італійського тексту, то навряд чи його можна назвати перекладом. По-перше, він просто вдвічі довший. По-друге, там уже немає тієї характерної грубуватої хитрості, яка відрізняє істинно народну пісню. По-третє, з’явилися штучні поетичні красивості у вигляді сріблястої зірки, ніжного зефіру, солодкого Неаполя, блаженного сонця і, нарешті, імперії гармонії. Зате за зовнішніми красивостями зник початковий, майже витончений обіграш однакової назви місцевості та човна. На підтвердження такої думки приводимо підрядник тексту італійського варіанту:
Над морем блищить срібляста зірка,
спокійна хвиля, міцний вітерець.
Піднімайтеся на мій швидкий човен
«Санта Лючія»!
Як прекрасно плисти на кораблі
з цим таким ніжним зефіром!
Ну, пасажири, пора виходити:
Санта Лючія!
Хто не захоче
повечеряти під тентом
таким тихим вечором?
Санта Лючія!
Таке спокійне море і ніжний вітерець
змушують моряка забути всі негаразди
і радісно скрикнути:
«Санта Лючія»!
О, солодкий Неаполь під блаженним сонцем,
де готове посміхатися будь-яке творіння!
Ти – імперія гармонії,
Санта Лючія!
Вечір прекрасний. Чого ж ви зволікаєте?
Вдихніть свіжий легкий вітерець
та піднімайтеся на мій швидкий човен
«Санта Лючія».
При всіх недоліках італійського «перекладу» в ефірі звучить тільки він, хоча рідко хто зі співаків наважується виконувати всі шість куплетів. Два-три – і можна кланятися, до того ж кожна пара рядків традиційно співається двічі (що пісні тільки шкодить).
Текст перекладу українською, виконаний І.Левицьким та С.Торбенком (перекладено лише п’ять катренів із шести в італійському тексті):
Лебедем човен наш вдаль відпливає,
Вітер супутній пісню співає.
Човен легесенький хвилі долає.
Санта Лючія! Рідний наш краю!
Під вітром лагідним човен прямує
Назустріч долі, хвилю цілує.
А вже на сході десь небо зоріє.
Санта Лючія! Санта Лючія!
Неаполь – красень наш, місто казкове,
Тут вас зустріне люд гоноровий.
І мимоволі так серце радіє.
Санта Лючія! Санта Лючія!
Хвиля грайлива наш човен гойдає,
Погляд твій ніжний ласки благає.
І про кохання тут всі наші мрії.
Санта Лючія! Санта Лючія!
Відкинь турботи всі, забудь печалі,
Хвиля вперед несе в чудові далі.
Моря безкрая синь, сонечко гріє.
Санта Лючія! Санта Лючія!
P.S. Маючи певний досвід щодо поетичних перекладів, автор статті не стерпів – і переклав варіант саме з неаполітанської:
Як сяє місяць яскраво вповні!
Спокій і тиша, сміється море.
Бистрий мій човен, мов чайка, мріє.
Санта Лючія! Санта Лючія!
Наповнить груди дихання ночі.
Хто прогулятись морем охочий?
Містом блукати чи ж є причина?
Санта Лючія! Санта Лючія!
Тент для вечері в човні напнутий.
Хто ж в гарний вечір хандрити буде?
Коли ти ситий, про втіху мрії.
Санта Лючія! Санта Лючія!
Олександр Архангельський, член НСПУ,
м. Кропивницький