Запахи. Поезія / А.-В. Палій. — Тернопіль. Підручники і посібники, 2025—76 с.

Редактор — Богдан Манюк.

«Запахи» — нова збірка поезій Анни-Віталії Палій. Щоб задовольнити цікавість читача, зразу ж уточнюю, про які запахи йтиметься, тим паче авторка їхніми назвами позначає розділи. Але є ще одне «але». Замість ознак, ми прочитуємо  стани, а саме: «Мирово», «Полиново-холодно», «Трояндово», «Озонно», «Терпко» і … «Пам’ятно». Передбачаючи запитання, чи не стосуються вони такого психологічного явища, як синестезія, впевнено відповідаю: ні. Бо ця книжечка—авторська особлива сфера (читай—планета) світобачення, в якій ґрунтом є сьогодення глибиною в доісторичні віки, а небом—увесь всесвіт аж до неосяжності його ні розумом, ні думкою.

Попри глибоку філософічність творів, читач розгледить в ній авторські (цитую анотацію) «віщі накреслення  високого шляху українців», пронизування «космологічним виміром взаємозв’язку духу й історії, процесів небесних і земних», осяяння «метафізичним баченням неодмінної перемоги світла і добра».

«Мирово» у збірці пахне небесне, тобто пов’язане із нашим Небом, Всевишнім Спасом, Любов’ю, воїнством і Україною. Поетеса сповнена віри, що

Земля, як люд, очиститься у болях,

Дощем умите, оживе зело.

Її свобода—то Небесна воля,

Її надія—сонячне чоло.

Її прийдешнє—то народу щастя,

Її основа—істинність вістей.

Впаде орел, розірветься на часті.

І зійде в світ розкутий Прометей.

«Полиново-холодно» (2-й розділ)—філософські роздуми про наше сьогодення, про важливість вибору кожного з нас: «Станем на себе та знищим себе а чи злобу?/Звільнимо дух або кинем до вічного гробу». Поетеса виснує , що лише «йдучи до світлого, Точно переможемо. І залишим вічності Золоті сліди». Справді полиново-холодно на душі, коли авторка підіймає тему «бездомного птаства» — українців, котрі, як ті птахи, покинули Батьківщину і, можливо, через деякий час прокрячать «віру в цінності чужі».

У католицькій церкві «Розарій» — це і чотки (вервиця), і молитва, що читається за цими чотками. Назва в перекладі з латинської означає «сад троянд», «вінок з троянд», «розарій» і пов’язана з Дівою Марією. Тож трояндово на душі, коли говориться про Богородицю і її опіку над тими, хто згинув і в «білий вирій» полинув:

Ген фігура Богородиці

Над цвинтарну тишу зводиться.

Над завмерлий подих знічений,

Над життя земне полічене

Над розколиною вічности,—рядки із вірша «Вічність над тишею», присвяченого воїнам-захисникам України у війні з 2014 по 2020рр.

«Озонно», світло, коли хочеться дихати на повні груди, бо он даленіє «купол—як маяк», «У сонці золото—то знак, Що зійде друге сонце. Що церква вишня і земна З’єднаються в єдине». Озонно, бо сонячно, бо затишно, бо юнно, бо мріється, бо живеться.

Четвертий розділ — «Терпко». Його початком є диптих під велемовною назвою «На завершені епохи». Самі вірші авторка назвала «Троща» і «По руїні». Читач, мабуть, здогадався, що створені вони під час російсько-української війни. В них біль через втрати, руйнації на землі і в душах, але світло має перемогти. Бо так задумано Небом, що добро повинно здолати зло, світло — темряву. У цьому розділі, як і в інших, звучить глибока віра у всемилостивого Бога, Його доброту і справедливість:

І коли занімію од втоми від себе

І змалію у зерня найнижчих рослин,

Може, тільки тоді привідкриє Бог Небо

Із Його невідомих для мене причин.

І найменшу мене підніматиме, впалу,

І поставить на ноги, і скаже: «Іди!»

Закінчує розділ авторка поемою «Зійшлим з небес» — твором вельми інтелектуальним і не менш глибоким у зануренні в наші з вами, українці, витоки. Читача заворожує у ньому адаптативна до історичного минулого мова, тож  звучить поема справді епосно й колоритно.

Закінчують збірку твори, написані авторкою в часі  раніше, але вони не менш цікаві, самобутні й талановиті.

Варто згадати і про символи, які Анна-Віталія Палій неодноразово використовує у віршах. Це і образ полину, який символізує печаль, гіркоту, смуток і разом з тим пам’ять рідної землі та Батьківщини; Прометея; коня ( циклічність розвитку світу, інтуїтивного пізнання, волі, символ смерті й воскресіння); гамаюну (божество вищих світів, світлоносна промениста птаха-провідник, що споконвіків пророкувала предкам українців і мала в них особливе пошанування); круки, що асоціюються зі злом і смертю. Дуже часто поетеса вживає слово «Слава», яке у неї набуває багатозначності. Одне із них —віща сонцесяйна птиця Матір Слава, часто згадувана у Велесовій книзі, що забирає душі праведних воїнів у Небесний Ірій, де живуть світлі боги, пращури слов’ян, поводир небесного духу.

Анна-Віталя Палій вдається також до вживання старих назв небесних зір і сузір’їв (Тара, Зімун), давньої назви Молочного Шляху (Ірій, Небесний Ірій), слів, які вийшли з ужитку (напр.мечити—попадати в ціль) і т.п., чим досягає відтворення/створення колориту минулих епох.

Епіграфами до своїх творів авторка взяла уривки з віршів Петра Сороки та Ліни Костенко.

Книжка прекрасно ілюстрована Оксаною Дзядик за допомогою ШІ.

«Запахи» Анни-Віталії Палій достойні справді чутливого дегустатора. Їх залпом не «вдихнеш», ними треба смакувати й отримувати задоволення.

Валентина Судома

с. Гаї Шевченківські

Leave a Reply

Your email address will not be published.