Усе частіше до нашого краю проявляють зацікавленість різноманітні міжнародні організації, зарубіжні спільноти, іноземні громадяни. Адже на землях Східної Галичини впродовж тривалого часу господарювали люди декількох етнічних груп одночасно. Тож сучасні поляки, німці, євреї, чи то усвідомлюючи, чи то відчуваючи свою причетність як народу до подій, що відбувалися тут декілька людських поколінь тому, звертаються до нас, як до джерела інформації.
Делегації, дослідницькі групи, пересічні туристи — часті гості у наших містах і містечках. Когось цікавить давня архітектура, хтось хоче віднайти місцини, пов’язані з минулим їхніх предків. Об’єктом зацікавлення дослідницьких груп є місця історичних масштабних подій.
Днями мені довелося поспостерігати за роботою однієї з таких делегацій. Робоча група учителів історії, аспірантів, дослідників історії, науковців із Німеччини відвідала Чортків. Метою їхнього візиту було отримати інформацію про події Голокосту та оглянути місця тих подій. Люди, що цікавляться цією ганебною та одночасно болісною віхою в історії людської цивілізації завдяки уряду Німеччини (за словами координатора діяльності групи в Україні), підтримки організації “Український Центр вивчення історії Голокосту” мали змогу здійснити тур по місцях, що мають пряме відношення до цієї теми в Україні, Польщі та Білорусі. У Чорткові реалізацію діяльності цієї робочої групи забезпечила організація “Гельсінська Ініціатива-ХХІ” в особі Одександра Степаненка. Керівник організації надав робочій групі неоціненну, судячи з реакції учасників групи, інформацію. Спочатку — короткий маршрут центром містечка, де проходили межі Ґетто, а згодом — мультимедійна презентація у сесійній залі Міської ради. Лаконічно, але багатопланово та вичерпно мовець подав тему Голокосту. Вражає, власне, інформованість, обізнаність та міра особистої проникливості у проблему цієї людини.
Варто було бачити, як запопадливо іноземні гості занотовували важливе, записували сказане на диктофони, фотографували, ставили запитання, висловлювали прохання щодо деталей подій. Видно було, що і сама інформація, і умілий спосіб її подачі, і насиченість заходу вразили, і ніби оживили дослідників. Адже презентація насичена давніми фотографіями, датами, іменами причетних та потерпілих, фактами масштабних подій, прикладами окремих доль тих, хто пережив це жахіття та їхніх письмових спогадів, доречною була теж інформація про участь організації “Гельсінська Ініціатива ХХІ” у актуальних та перспективних проектах, спрямованих на порозуміння та співпрацю між народами, учасниками історичних процесів на нашій землі.
Гадаю, не тільки іноземцям, а перш за все нам, українцям є обов’язком ознайомитися бодай з якоюсь частиною цього інформаційного блоку на тему Голокосту. Навіщо? Ось відповідь пана Степаненка у приватному висловлюванні: “…мені здається, що це знання в першу чергу нам потрібне, а не євреям. Щоб більше ніколи… Адже зло – забуте, не назване, не осмислене… – здатне повертатися. Можливо у якихось нових обличчях, але з тими ж самими коренями…”.
Складно не погодитись.
Роксолана Задорожна
2016 р.
