Учителю, Твоє полум’яне серце невтомно б’ється в моїх грудях… Через серце Твоє і я став учителем! Ти нині, в поважних моїх роках, лишаєшся ясною провідною зіркою, моїм компасом, моєю Абеткою, Букварем, Табличкою множення й ділення, Каліграфією, Грамотністю не тільки у вузькому розумінні – а Смолоскипом мого Життя.
По Господеві, Батьках, Україні – Ти моя Доля й Вічна правильна Дорога.
Пантеон моїх Учителів – Євгенія Петрівна, Раїса Олександрівна, Енгелеса Марківна, Клара Лазорівна, Євгенія Олексіївна, Ірина Іванівна, Іван Васильович, Ірина Йосипівна, Таміла Іванівна, Євгенія Мартинівна, Іван Оксентійович і десятки незгаданих – вічним вогнем гріє мою душу й серце.
Мої дорогі Вчителі, Ви для мене – благословенні, євхаристійні, пасіонарні, всезнаючі, глибокодумні, терпеливі, золотоусті, безсмертні…
Не погоджуюся з тим, що один день у році – Ваше професійне Свято. Бо воно для мене щодня, щомиті при згадці про Вас.
Плету вінок Вашої доблесті із рум’янку й ромашок, із соняшників і волошок, маку й півоній, барвінку та рясту! Ви – вічна Істина, Ви – логіка й філософія, Ви – Закони життя для мене!
Зиновій Бичко,
філолог,
місто Львів