Цьогоріч виповнюється сумна дата: сто років з часу смерті Семена Горука – отамана Легіону Українських січових стрільців та УГА, організатора, старшини і голови комісії товариства «Сокіл», редактора, громадського діяча. За його біографією міг би бути знятий захопливий документальний фільм про те, як людина може збудувати себе власноруч і повести за собою інших. Це історія про супергероя зі Снятина.
Семен, або як його називали, Сень Горук, народився 13 вересня 1873 року у Снятині у бідній родині Василя та Магдалини. Він був первістком, а отже – найстаршою дитиною, на котру покладалися основні обовʼязки турботи за меншими. Батько Семена, побачивши чіпкий розум свого сина, зрозумів: хлопцеві треба вчитися, тому віддає його до Коломийської гімназії. Як читаємо у дослідженні Романа Якеля «Злет і трагедія Сеня Горука», юнак розвинув музичні здібності, бо через короткий час допомагав диригентові міського товариства «Боян» писати ноти для хору [1]. Там же, у гімназії, заприязнився ще з одним хлопчиною з подібною долею – Іваном Семанюком. І Іван, і Семен мусіли збудувати себе власноруч – бо не мали ні зайвої фінансової підтримки, ні належного розуміння і сприйняття у товаристві однолітків (як відомо, розумних одинаків не дуже люблять ті, кому комфортно бути «як всі»). І після завершення гімназії Іван та Семен багато листуються, перші відомі нам листи – на цілком літературні теми. Тут окремо варто зазначити, що Іван Семанюк, закінчивши гімназію у Коломиї і Віденський університет, стане доктором права, адвокатом і письменником під літературним псевдо «Марко Черемшина». Сень Горук же обере шлях громадсько-політичної роботи. Проте листи між ним та Іваном Семанюком виразно розкривають, що Сень Горук – людина не тільки з багатим світоглядом, він має також намір активно діяти у літературно-мистецькій площині, видавати альманах.
Цитуємо лист Марка Черемшини за листопад 1895 року: «Згадував-єс шьос за літературне образованє питомців; добро воно йде. Сподіваюси, шьо Ти дес з кінцем року станеш настоящим літератом. Ей коби, коби. От тогди би ми собі файний «альманах» злагодили» [3].
До слова, Сень Горук таки доволі успішно займався редакторською роботою – видавав часопис «Руслан» (на той час це видання входило у трійку найпопулярніших на Галичині, поряд з «Ділом» та «Громадським голосом»).
Сень Горук – один із дуже небагатьох у оточенні Марка Черемшини, з ким він товаришував упродовж усього життя (про це свідчить те ж таки листування, тривале і систематичне від студентства і до зрілого свідомого віку).
І до речі, Сень Горук – один із тих небагатьох, з ким Черемшина без властивої йому обережності говорив про національне: як слабодухість у політичних переконаннях може розбити дружбу (ідеться про спільного їх товариша Кошака), що потрібно українцям, аби цінували передусім свій культурний продукт, а не іноземний; а коли дізнається, що Сень Горук повʼязав свою долю зі стрілецтвом – щиро ним пишається і питає точну адресу, куди би можна надіслати грошові внески «на коляду» (листи 1915 року). А загалом каже так (правопис подаємо авторський):
«Слава та історична честь Тобі, що так бійко та відважно побиваєш ворога нашої України! Снятинщина гордиться Тобою як і вся Україна. Кобись лишень здоров був та дальше побивав московську дрянь. Ми в Снятині витерпіли два московські дикі наїзди ще в червни с.р. і живемо по них гей в раю. Про те, що Снятинщина витерпіла під москалями, можна-би цілі томи писати, – але Тобі тепер се не в голові і пишу Тобі тільки, що Твоєго Батька бачу кожної неділі в церкві здорового та молячого ся за Твоє здоровлє, про котре все радо вивідуєся. Снятин – місто має вигляд спаленого міста. Не пожалували московські палії і української «Народної Торговлі» і спалили. Всі наші україньські товариства москалі понищили-спалили в маю с.р. […]Взагалі звірились на всім, що українське і можеш уявити собі нашу радість, коли ми їх позбулись. Гейби чоловік наново на сьвіт народив ся, так себе чує по такім дикім наїзді московських паліїв та рахівників, котрих сморід неначе кагла душив через місяць Снятиньщину» [3].
Сень Горук – людина винятково різнобічна та ідейна. Практично усе своє життя навчався, і особливу роль у його системі цінностей займала церква. Багато читав, займався атлетикою, вчив мови, причому йому подобалася саме теоретична наука, а не та, з якої можна «мати хліб». У Львівському університеті з-поміж спеціальностей Сень Горук обирає філософію, аби відточити свій світогляд, як діамант. До речі, Марко Черемшина не відразу прийняв такий вибір друга, жартував з нього – що то, мовляв, за професія така – філософом бути. Проте Семен у своєму виборі був непохитним і послідовним.
У військовій справі – доблесний і успішний. Побратими-січовики, а також ті військові, які були в його підпорядкуванні, згадують: Сень був дуже доброзичливим та ввічливим, шляхетним. Але у бою мав холодний розум і чітке стратегічне мислення. Емоції практично не мали шансу заволодіти ним. Такий приклад: коли перший раз потрапив у полон з побратимами (1916), то своє перебування в Царицині використав для «вишколу розуму» – тренування стратегічного мислення та вивчення іноземних мов. Він не залишив собі і краплі пустого часу, де страх би заволодів ним [1].
Цього ж, 1916 року (ще перед полоном), Сень Горук одружується з Стефанією Гузар і на наступний день іде на фронт. Про Сеня Горука як доблесного вояка доволі добре і багато сказано в українському краєзнавстві. Своїх підлеглих він навчав володіти різними видами зброї, а не спеціалізуватися на чомусь одному. А ще казав: «Твій розум – це ніж. Не давай йому роботи – і він загине під іржею». Тому, напевне, Горук просто не знав як це – марнувати час.
Як націоналіст послідовно обстоював ідею, що вояк має мати (окрім війського вишколу) належний світогляд та інтелект, духовні цінності. Бо такою людиною не покерують і її не підкорять.
Існує кілька версій, де, коли і як загинув Сень Горук. Навесні 1920 року він заарештований ВЧК і вивезений у підмосковський табір Кожухів, у червні перевезений у табір особливого призначення на Соловки, де згодом страчений. Одні джерела фіксують дату смерті (приблизну) – липень 1920 року [2]. Інші ж – початок серпня.
Його життєпис обірвався дуже раптово. За коротке, проте вкрай насичене життя цей український діяч зумів зробити вкрай багато для свого краю і держави загалом. І своїм прикладом він засвідчив: лише збудувавши себе, можна повести за собою інших. Лише сильні виховують сильних, бо вчитися тільки на помилках – сумнівна тактика…
Іванна Стефʼюк (Олещук) –
письменниця, літературознавиця, кандидатка філологічних наук.
Членкиня Національної спілки письменників України. Наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини
ДЖЕРЕЛА:
- Якель Р. Якель Роман. Злети і трагедія Семена Горука [Електронний ресурс] / Роман Якель // Дзеркало тижня. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://dt.ua/history/zleti-i-tragediya-semena-goruka-_.html.
- Науменко К.Є. ҐОРУК Сень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Goruk_Sen
- Кірєєва Р. П., Стеф`юк І.І., Кірєєв П.М. Марко Черемшина у спогадах, документах та матеріалах / Р. П. Кірєєва, І. І. Стеф`юк, П. М. Кірєєв. – Чернівці: ДрукАрт, 2014.
- Сіреджук П.С. Галицька Гуцульщина у Великій війні 1914-1918 рр. – Косів: Писаний камінь, 2016.
Джерело ілюстрацій: https://io.ua/search_pic.php?q=%E3%EE%F0%F3%EA+&sctg=&user=MuzejUNR&mode=1&first=1
