Тарас ДЕВДЮК — відомий український поет, громадянин України. Автор п’яти поетичних книг. Живе у Чикаго (США). Член Асоціації українських письменників (1997). Лауреат видавництва «Смолоскип» (Київ, 1999). Автор книги « Дерево. Навколо птахи.» (Середина жовтня 2019, місто Косів, Україна. Видавництво «Писаний Камінь»). Інтерв’ю поета було дано напередодні оголошення імен лауреатів Нобелівської премії 2018 і 2019 років в галузі літератури.
З відомим письменником Тарасом ДЕВДЮКОМ (Чикаго, США) розмовляє літератор, його земляк Василь ШКУРГАН.
.
В. Ш.: Знаю, що ти підготував поему з незвичною назвою «Форель і Рушниця» для журналу «Золота Пектораль»…
Т. Д.: …Поема «Форель і рушниця» була написана під час «рецепції» на телефонний дзвін Трампа і Зеленського, президентів держав. Українцям дуже легко ловити на крапках. Ліпше не ловити…
Вплив змісту твору на політичне життя країни (якому ще далеко до друку…) може мати незвичні форми у вигляді переговорів президентів сучасних та колишніх супердержав чи їх частин, як ми бачимо з осьдесутнісних телефонних перемовин Президента США з Президентом України. Якби це було у випадку з Польщею, такої проблеми, напевно, не виникло б, бо Польща, на відміну від України, за історичним розвитком була не в, а під впливом супердержави (СРСР) і телефонічна розмова виглядала б як звичайна капсула, яка б не стала твором (за межі десятого рядка…). Се та тонка межа, яку принципово до вчора не добачали у США і саме тому була допущена така прикра помилка. Себто, відбувся стик різної різьби «гнізда» і свердла токарного верстату. Зрозуміло, що у такому випадку неможливо закрутити патрон, щоб почати виробництво усеподібного товару…
.
В. Ш.: Що тобі останнім часом сподобалося в нашому літературному процесі? Можливо є якісь вподобання до прогресивних речей — ти ж бо повторював фразу, що чим сильніший прогрес, тим слабша культура…
Т. Д.: Мені сподобалося як декламує вірші Павличка Василь Герасим’юк, його рубаївський натхненний ритм, а також подобається всюдихід «Тесла» з тонкими вгорі двома ілюмінаторами, а ще — невимушені розмови поетів, які пішли різними шляхами… Тобто, у випадку Герасим’юка — це у контексті покоління, користуючись славною нагодою 90-річчя Дмитра Павличка, у випадку «Тесла» — це оптимальне «90 D» (після P 100 D припинилось номерування). Є де час подумати. Мені взагалі подобається Павличко. У червні 2003 року доля нас звела посеред залу культурного осередку сам на сам, лице до лиця, і в ту хвилю не вимовилося жодного слова, не кажу вже про те, щоб задекламувати, врятувавши ситуацію. Павличко подобається насамперед тим, що пише про велике просто — так, як ніхто інший. Щоб писати про велике, треба бачити велике. Молодим це дається трохи затяжко. Потрібен компроміс, а компроміс полягає в долученні. Як бюрко до бюрка… Кар’єра письменника взагалі бюрка не має і це вражає оточуючих щонайбільше. Ми мусимо зрозуміти, що посада — це позиція, де змінюються прізвища, а позиція — це стан, де прізвище незмінне, затонке… як ложка, власне, меду…
.
В. Ш.: У Косові на днях виходить твоя книга, російською…
Т. Д.: Полякам у світі поки що так легше читати… «Дерево. Навколо птахи.» — це міжнародний проект у формі книги, мій перший міжнародний бізнес-проект, який має динаміку — маю на увазі те, що рухає всім, його стан і розвиток — без цього проект не є проектом, бо немає «зачіпки».
…Чи не так, як це сталося у перемовах між президентами США та України? Проект мусить мати натиск на… Бо не можна прямо заявити. Адже почнеться глобальний конфлікт, який помножить ненависть, таке інше. У моєму випадку мова йде про любов. Образно кажучи, весь твір побудовано на тому, що ліричний герой рятує дівчину (про це не сказано у сюжеті), яку привалило дерево з 32-ма птахами. Зайвий рух може призвести до небажаного наслідку…
.
В. Ш.: Ти 23 роки проживаєш у США. Чи існує тертя а чи «втирання» в американську, як ти любиш писати, «дійсницю»?
Т. Д.: Ми, українці, з американцями мусимо уважати. У мене стався такий випадок. На ділерській тойоти вибираємо у червні 2003 з дружиною машину. Ділер нам пропонує, каже: «Якщо вже зараз платите цю суму — машина ваша!» Ми проїхалися на білих-білих шкіряних сидіннях і саме через ті білі-білі сидіння відразу згодилися про купівлю. Що ви думаєте, наступного ранку нам віддали нами куплену машину зі с і р и м и шкіряними сидіннями…
.
В. Ш.: Ти говориш про недовіру до американського бізнесу чи ти маєш на увазі окремі випадки?
Т. Д.: Я говорю про недовіру, коли сума, про яку йде мова, перевищує 14 999…
.
В. Ш.: Тобто, є межі?
Т. Д.: Я! Тонка межа… Це справді малоймовірно, як, скажімо, висловити недовіру Президенту США і залишити його на посаді. Але ми, українці, так і їздили на тих сидіннях, заки не прийшов Зеленський! Я підтримую його за найпершу ініціативу від імені України.
.
В. Ш.: Чи міг би ти зацитувати сьогодні свого нового вірша?
Т. Д.: Колись в 2009-му я тримав за пульс поета Андрусяка, перечитував тисячу окремих разів його «народ-дискурс» і таке можливо, що від того часу залишився поштовх. Насамперед, поет Андрусяк передбачив «час Януковича» — тобто, час, коли Президента не стане на посаді. Але ми говоримо тут на рівні образу, а не на рівні образного тавтологічного каталогу. Я маю на увазі мій рядок (строфу) про серце між двох (або трьох) слів…
.
ВІДПОВІДНА ВАГА
Стрими, що з часом старіють.
(Він не від тиші пояснень…)
Радуйся, діво Маріє,
Славою Бога у яслах!
Люди все ж хочуть почути
Те, що одному змовчати.
То ж всі слова підбирати,
Наче по леду в Стопчатів
Те, що «ішло» вже на Кути…
Стрими, що з часом старіють.
(Люди не хочуть почути).
Радуйся, діво Маріє!
Господи, служиш кому ти?
Все переплетено в герці.
І не переконати,
Що між словами є серце —
Тихе, мов срібні дукати.
15:55 — 17:22, 18 вересня 2019
.
В. Ш.: Дякую за АКТУАЛЬНУ розмову!
Т. Д.: Прошу!
.
16:03, 1 жовтня — 10:09, 2 жовтня 2019 р.
Косів (Україна) — Чикаго (США).