Для знаного в нашому краї поета, журналіста, краєзнавця Василя Савчука цьогорічний квітень – ювілейний.
Василь Дмитрович Савчук народився 10 квітня 1944 р. в с. Надрічне Бережанського району Тернопільської області. Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка, і від 1972 р. по 2004 р. трудився на журналістській ниві, поєднуючи цю працю із краєзнавчими дослідженнями.
Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка, трьох Національних спілок – письменників, журналістів та краєзнавців України. Довголітній працівник редакцій бережанських районних газет: «Нове життя» – кореспондент, відповідальний секретар, заступник редактора, «Бережанське віче» – кореспондент та редактор. Деякий час був власкором обласної газети «Відродження». Василь Савчук із Бережан – лауреат Всеукраїнських літературно-мистецьких премій – ім. Братів Богдана та Левка Лепких, ім. Степана Олійника («В ім’я добра» за результатами «Степанової весни – 2019» за книгу «Триесірний Ґеньо з Трої».
Василь Савчук – редактор та упорядник збірників: «Лікарня в Бережанах» (2004), «Бережанська земля. Книга пам’яті» (2006).
У творчому набутку ювіляра – чимало книг. Поетичні збірки: «Отча вишня. Вірші і поеми» (Бережани, 1993), «Листки по Липі Золотій. Лірика» (Тернопіль, «Терно-граф», 2012), «Очима подиву й душі» (Тернопіль, «Збруч», 2011), «Зерна з-під градобою. Поезії» (Тернопіль, «Терно-граф», 2015), «На вечірній кладці. Рубаї» (Тернопіль, «Терно-граф», 2014), «Ясні очі криниць» (Львів, «Каменяр», 2016). Драматичні поеми: «Кривавий тан» (присвячена подіям 1916 р. на горі Лисоня), «У відпустку до матері», книга «Поеми і драми» (2007). Кіноповісті: «В ім’я Твоє» (1999, 2002), «Рейд сотні Громенка» (2003). Повість «Вишивала дівчина долю» (1981). Вірші «Бережани», «Ода місту», «Каштани», «Ходім на Лисоню, синочку» й інші стали піснями і вийшли збіркою «Мелодії душі» (2000).
З-під пера В.Савчука вийшли й збірки гумору і сатири: «Триесірний Ґеньо з Трої», «Трішки усмішки» («Тернопіль-Меркюрі», 2006), «Мерва» (Бережани, «Яна», 2008), «Коло- голо-во-мийки» (Бережани, «Нововведення», 2009), «Триесірний Ґеньо з Трої. Сатирична поема на взір «Енеїди» (Тернопіль, «Тернограф», 2018).
Історико-краєзнавчі видання: «Літопис Бережанської землі» (1994), «Надрічне – село над Золотою Липою» (1994), «Від Королівки до Поляни: Біще, Поручин. Залужжя…» (2004), «Митрополиче село «Дрищів – Надрічне» (2007), «Пам’ять села Гиновичі» (2007, у співавторстві з Д.Вох), «Шумляни Малі – Підлісне» (2008, у співавторстві з М.Федор), «Тарас Шевченко і Бережанська Земля» (2008), «Тимотей Старух – трибун державотворення» (2009), «Бережанська Земля: храми і люди» (2010). У другому томі «Бережанська Земля» (1998) вмістив 19 краєзнавчих нарисів.
Окрім того, деякі твори були опубліковані в журналах «Тернопіль», «Літературний Тернопіль», «Весела Січ», «Джерело життя», «Дзвін», у колективному збірникові «На хвилях Липи Золотої», у газетах «Літературна Україна», «Відродження», «Свобода», «Вільне життя», «Нове життя», «Жайвір», «Бережанське віче» та ін. Чимало краян ознайомились із бібліографічним покажчиком «Та не більше від того, що суджено нам…», упорядкованим працівниками районної бібліотеки.
Допитливий правдошукач Ґеньо із сатиричної поеми «Триесірний Ґеньо з Трої» В.Савчука має конкретний прообраз. Письменник приміром розповідає: «Гадаю, кожен читач знайде в ньому часточку себе, своїх думок, прагнень, невдоволення, надій на краще. Мабуть, відчує і його тверду громадянську позицію, як і патріотизм селянина – Хоми Сапкіса, котрий переконаний, що «…допоки тут існую і дію, допоти буде жив мій край». Він обов’язковий і повноцінний член громади, хлібороб, із колгоспним минулим прив’язанням до сапи, сапки. Життя його – нелегка праця, «орач попхав і плуга, й клячу». Однак цей образ несе особливе навантаження як «Homo sapiens» – «Людина розумна», на противагу «верхньолавним крикунам», у яких почуття патріотизму мало проглядається. Він син цієї землі, цього народу, і готовий служити їм до кінця. «Віддам їй (землі) силу й навіть душу! // Нехай мене податки душать,// Чи бартер зробить голяком,// Я рідне поле не покину,// І не подамся на чужину,// Як дід з полатаним мішком.» Він же першим надає допомогу побитому Ґеньові під Кудикіною Горою,за що той виголошує полдяку: «Хвала тобі, селянська хато,// Теплом цілющим ти багата// Либонь, і в найскрутніший час!» І згодом згадує свого рятівника, турбується про його благополуччя. Та навіть переймається його щирим патріотизмом, переконанням жити для добра рідної землі: «Тепер він знав, що тільки вдома // Він буде свій творити хліб». Отож образ Хоми Сапкіса уособлює трудове селянство, і змальований щиро, тепло, з повагою до його місії як оберігача роду, народу.
Негативними мазками, як і належиться, змальовані в поемі антидержавники, «п’ятиколонники», явні агресори як сатанинське поріддя, вихідці з потойбіччя. Цим своїм ворогам головний герой протиставляє чітку миролюбну ідею – будувати власну, вільну і щасливу рідну хату. Цим він сповнений навіть у коматозному стані, коли зустрічається з «дідуньом із ключами» на небесному порозі. Гострими стрілами твір поціляє теж у чиновницьку бюрократичну братію, в очільників Раїни, в обережненьких військовиків, у корупціонерів, висвітлює жорстокість, злочинну цинічну брехню царьків із Маскаями – столиці колишнього Триесіру, їхні підступи проти Раїни і людства. Та оптимістично звучать у поемі рядки: «Дивіться, тхір хвоста розпушив,// Не знає – дрин його чека!» Отже, головний мотив поеми – життєстверджуючий, обнадійливий».
– Які відгуки на цей твір вам довелося почути? – запитую.
– Назагал від читачів, друзів і письменників чулися досить схвальні оцінки поеми. На перше її оприлюднення в чотирьох частинах у 1996 році відізвався рецензією самобутній місцевий художник і громадський діяч Василь Павук. Згодом листовно підтримали мене письменник-сатирик Євген Дудар, св. п. поет Іван Гнатюк, колишній булавний УПА Юрій Борець із Австралії, пізніше – письменник Левко Різник, поети Левко Воловець, Люба Проць, Ольга Яворська, тернопільські письменники. Особливо дорогою для мене є оцінка твору сл.п. письменника, редактора альманаху «Весела Січ» Петра Ребра, який двічі надавав сторінки часопису для публікації фрагментів і цілої 5-ї частини поеми. Так само двічі появлявся Ґеньо у журналі «Літературний Тернопіль» (редактор Богдан Мельничук).
До речі, з початком твору ознайомив своїх читачів і журнал «Всесміх» (США). На жаль, останніми роками з ним втрачено зв’язок. Ґрунтовну рецензію написала тернопільський літкритик Тетяна Дігай, захоплено відгукнулася на нове видання «повної» поеми Валентина Семеняк – журналістка й письменниця. Дорогою для мене також є оцінка написаного відомим поетом і літературознавцем Володимиром Базилевським, поетом-сатириком, «веселосічовиками» Миколою Білокопитовим і Пилипом Юриком. Усім їм складаю сердечну подяку за зацікавлення твором.
Мені б дуже хотілося, щоб «Ґеньо…» сприяв процесу очищення в душах людей, у суспільстві, державі. Бодай певною мірою. Хоч би саркастичними назвали колишніх «великостей». Та і сьогочасних ворожих також. Надіюся, що колись «Триесірний Ґеньо з Трої» дійде до ширшого читацького загалу…»
Василь Савчук, хоч і здоров’я трохи підводить, нині продовжує працювати в поетичному жанрі, жанрі гумору й сатири, бере участь у масових літературно-мистецьких заходах міста і краю, де читає власні твори. Ґратулюємо!
Тетяна Бідзіля.
.
