Нещодавно мені довелось глибше ознайомитись з творчістю молодої української поетеси з Чернівців Анни Поповчук. Мав честь аналізувати твори, написані протягом крайніх декількох років.
Унікальність творчості Поповчук полягає у специфічному висвітленні духовного світу людини, єднання особистості з Вищим світом. Анна про це говорить так:
…У днину погожу, в сльоту
Я чакри свої розкриваю.
Пером прожену самоту, –
Душа в позахмар’я злітає!..”
В іншому творі вона розповідає про важчий, але значно ширший шлях до єднання людини з Вищим світом, зі Всесвітом. Поетеса вважає, що необхідно абстрагуватись від суєтного мирського життя, від усього його бруду та спробувати переоцінити себе у зв’язках з природою:
Щоб пізнати себе,
Ти повинен втекти:
У ліси, у гаї, у міжгір’я…
І, себе віднайшовши,
Сміливо іти,
Де над степом
Палає Сузір’я.
Тобто, певна переоцінка себе подалі від життя, переповненого суєтою, побутовими справами тощо, дозволить проводити своєрідну медитацію та відчути взаємодію з Всесвітом. А може, варто задля цього йти до церкви? Анна Поповчук каже, ні:
Ніщо не змінилось з біблейських часів, –
Вигнання торговців
Із Храму Душі?..
Як і в старі часи, там, де має відбуватись духовне єднання з Вищим світом, з Господом, не повинно бути місцю задоволенню земних утіх. Взагалі, є речі, які ну аж ніяк не можуть бути поєднані з грошима, із заробітками:
“Неможливо дружбу купувати,
На торгах вимінювать любов…”
Тому для духовного єднання з Вищим світом необхідно багато чого переоцінити, передусім, в собі. Анна каже:
“Очисти серце –
Впусти у свідомість
ДОБРО…”
Бог, Творець – головне, до чого треба прямувати, шукати істину. Саме єднання з Творцем, вершиною Всесвіту, має дати відповідь на головні запитання:
“Круговертям століття тебе несе
і ніщо вже не засторога…
Де рятунку шукати? І що спасе? –
Запитаймо у віри в Бога!…”
“…В Тобі, мій Господи, мої чування,
А чи надії, чи передчуття…
Давно не плекані – намарне сподівання –
Колись-то обернуться у життя…
Мій захисте! Свята моя надіє! –
Прошу таке, чого ні в кого не прошу,
Та й навіть часом вимовить не смію,
Лиш догори долоні піднесу…
Як часом хочеться у синь злетіти,
Туди, де на вітрах ширяє птах…
Прославити Творця й, відтак, радіти,
І солов’єм співати у гаях!..”
Творець у Анни є першоджерелом мудрості, духовності та Істиною, яка може надати відповідь на найголовніші запитання людини:
“На вершечку піраміди
Заховалася глибінь.
Мудрості віків, боліди,
Віра в Бога й голубінь,
Що на нас із неба ллється
І освячує щораз
Нам думки, зчерствіле серце…
Аби вогник не загас!..”
“…І тільки Богові відомо,
об чім сумує ця душа:
Шаленій відстані від дому,
чи – що в кишені – ні гроша.
А, може, що – тримає квітку
надій та віри осяйну,
і перетворить на лебідку
/опівночі, коли усі поснуть/…”
Але у Бога, Творця, потрібно просити блага не лише для себе, а і для України, особливо, в сьогоднішні важкі часи суворих випробувань:
“Я вас прошу: замовте в храмах месу,
Бо я щаслива, а в країні – горе.
Хай наш Месія заново воскресне,
А гріх та жаль приборкають свій норов.
…І нам зведуться стіни Вифлеємські,
І буде Празник знов в Єршалаїмі.
Співатимуть тоді хори Вселенські
І ми співатимемо: в щасті й мирі!
Я прошу вас: замовте в храмах месу!”
Мир – запорука можливості щасливого життя в країні. І Анна до цього закликає:
“Хай нам повсюди буде тільки свято.
Пісні лунатимуть – не чорні телеграми…
І мрії хай підносяться крилато
В моїй країні без війни. Мир з вами!”
Тема любові, яка займає головну, й чи не найзначнішу, значну частину творчості більшості поетів, також висвітлена Анною Поповчук. Але тут головну увагу приділено любові, як частині єднання душ через Вищий світ:
“Важка-важезна торба на плечі.
Важкі й безсонні довгокрилі ночі.
З тобою ми – два голуби пророчі.
Наш янгол притомився і мовчить…”
“А я ж – немов й не сплю півночі –
Свої беру без підошов
м’ягенькі мешти. Й зустрічає
Раптова усмішка твоя…
Та вже й не серджуся /бо знаю:
На все життя з тобою я/…”
Тож, передусім поетеса звертається до духовного боку любові, який простягається вище земних тілесних почуттів. Любов – це, передусім, єднання у Вищому світі, як безтілесних часток Всесвіту:
“Молилася до Господа всю ніч:
За Україну і – мою будучність.
Прийшла в думках щаслива неминучість,
Твоє лице впізнала між облич!..”
Але, при великій кількості звернень до потойбічної сторони Всесвіту, Анна Поповчук також не забуває й про звичайне земне життя. Зокрема, – про любов до України та до рідного міста. Поетеса, якій, вочевидь, через певні обставини довелось залишити рідне місто, з ностальгією згадує:
“У паралельнім трафіку спинись.
От лиш назад, благаю, не дивись!
Бувати зрідка в рідних Чернівцях…
Жаль застигає у твоїх очах…
Гуляти скверами і площами, де брук
Серцевим ритмом луниться: «тук-тук»…”
Також Анна Поповчук не забуває ділитись враженням від подорожей до інших країн, де їй пощастило бути. Ось як вона описує Нью-Йорк:
“Жінки у розкішних сукнях
гуляють по Times Square.
Вони в поколіннях наступних –
«Богині із Делавер».
Неспішні пливуть розмови,
легенький уклін, «Hello!»
З проблем – то сама лиш мова:
дизайнер, парфюм, салон…
Назустріч, павиним плином,
упевнені йдуть пани.
У кожного – книжка з сином,
автівками та грішми…
…Віки пролітають крізь миті, –
Над площею Таймс Скуер –
парфуми, маєтки, діти
і – місси із Делавер!..”
Але, все ж таки, головну частину творчості Анни Поповчук займають почуття людини, пошук саморозвитку, передусім, – через єднання з Вищим світом. Недарма ж кажуть, що найвидатніші письменники мали /та мають/ певні канали єднання зі Всесвітом, за допомогою яких створюють власні шедеври. Цим, передусім, і цікава творчість Анни Поповчук – пошуком себе та шляхів власного розвитку на вищому, духовному рівні.
— Ігор АНКУДОВИЧ, м.Київ, Україна, лютий 2025 року
На світлині: поетеса Анна ПОПОВЧУК, м.Чернівці, Україна 🇺🇦
Leave a Reply