Сім’я галицьких інтелігентів, українського письменника, педагога, літературного критика Антіна Крушельницького у 30-х роках 20 сторіччя, повіривши радянській пропаганді, вирішила перебратися до Харкова. Тоді з еміграції повернувся Михайло Грушевський.
Підступні більшовики заради зміцнення своєї сатанинської влади прагнули заручитися підтримкою корінного населення, запровадивши в УРСР тимчасову політику «українізації». Тоді з’явилися знаменита «Земля» О.Довженка, Лесь Курбас і його театр «Березіль», а творчість М.Зерова, М.Рильського, В.Сосюри, П.Тичини, О.Вишні, М.Куліша розквітла новими барвами.
Крушельницькі недовго прожили на волі в радянському «раю»: вже 6 листопада 1934 року органами НКВС у Харкові були заарештовані Антін Крушельницький і двоє його синів Тарас та Іван, а в середині грудня цього ж року – дочка Володимира та її брати Богдан і Остап.
У грудні 1934-го в підвалах Жовтневого палацу його синів Івана і Тараса Крушельницьких розстріляли із харківськими письменниками; хоча, аби захистити свою родину, батько приймає мужнє і відчайдушне рішення: під час допиту він бере всю вину на себе… Але це зізнання аж ніяк не допомогло синам.
На виїзній сесії Військової колегії Верховного суду СРСР, що відбувалась 13-15 грудня 1934 р. в Києві, Антін Крушельницький був засуджений на 10 років позбавлення волі за фальшивим звинуваченням: «Один із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить за мету повалення радянської влади в СРСР і підготовку терактів проти представників партії і уряду», а «особливою трійкою» УНКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937-го він та двоє його синів Богдан та Остап засуджені до розстрілу.
Розстріляні в Сандармоху (Карелія) разом з Лесем Курбасом 3 листопада 37-го в пантеоні розстріляного українського Відродження. «Кров’ю невинно вбитих геніїв нашого народу написана одна з найчорніших сторінок нашої історії», – саме так лаконічно зазначив Президент України В.Ющенко. Там і поліглот, економіст, історик Матвій Яворський, літератор Григорій Епік, професор Павло Филипович, письменник Валер’ян Підмогильний, письменник-драматург Мирослав Ірчан, професор літератури Микола Зеров, літератор, журналіст Марко Вороний, професор-історик Сергій Грушевський (брат М.Грушевського), вчений-географ Степан Рудницький, літератор Михайло Яловий, літератор Олексій Слісаренко, консультант Українського постпредставництва в Москві Юрій Самбірський, літератор Микола Куліш, письменник Валер’ян Поліщук, письменник, журналіст Василь Атаманюк-Яблуненко, професор історії Заходу Олександр Бадан-Яворенко, філософ, професор Василь Гоца, юрист, філософ Петро Демчук, літератор Іван Дорожний-Міненко, аспірант, кінорежисер Казимир Дудкевич, професор Петро Дятлов, літератор-критик Михайло Качанюк, письменник Яків Ковальчук, економіст Климент Коник, професор Михайло Лозинський, професор Володимир Підгаєцький, професор-історик Володимир Чехівський, педагог Олексій Яворський.
685 українців, сильних духом людей з чистими душами втратила Україна лише в урочищі Сандармох, в тих сумних карельських лісах, в місці страшного злочину 37-го, в місці кривавої розправи над беззахисними лише за те, що вони полум’яно любили свою Вітчизну.
Відомо, що всі розстріли невинноубієнних відбувалися з волі Сталіна. Але в потрібний момент він з диявольською хитрістю перекладав всю вину на інших, на «ворогів народу», буржуїв. Пропаганда з неймовірною спритністю це «підтверджувала» і робила душогуба святим. Так він вмивав свої закривавлені руки, так він зміцнював диктатуру пролетаріату…
Ігор Сисін,
м.Самбір
3 листопада 2017 р.
.
Розстріляна і знищена родина Крушельшицьких.
Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін.
Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан.
Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.