Козинець О. Мамо, твій син – літак: поезії / Олександр Козинець. Львів: ЛА «Піраміда», 2022. 260 с.
Поетична збірка «Мамо, твій син – літак» (2022) відомого українського письменника, викладача, логопеда, лауреата багатьох літературно-мистецьких конкурсів Олександра Козинця вже своєю назвою готує читача до інтелектуально-чуттєвого польоту у слова і над словами. Бо хоч живемо ми у складні й болісні часи, часи про війну, а не про вірші, але поезія має тривати, «літак має летіти», любов має підійматися на справжню свою висоту, а творчість повинна рятувати людські душі від спустошення і німотної тиші. Чотири вагомих слова, чотири розділи збірки, а перед тим в автора були чотири «Сезони днів» (2019) – тетралогія поезій на кожен день і саме вона, ця чотирисезонність колись відкрила мені широту творчого обдарування Козинця. Його поезіями можна затишно блукати собі, як «Дорогами світла» (2021). Його рими можна збирати собі до особистого кошика відчуттів, ніби сонячне «Ластовиння» (2023). Автор купається у своїй вербальній стихії, запливає у ці «Води Божого океану» (2022), що є афористичними верлібрами, словесними прозріннями, тихими рефлексіями щоденності, де мешкають замріяні поети, де усміхаються і плачуть артистичні натури, усамітнено занурюючись у дзвінкі і прозорі води – над якими Бог, між якими – Бог.
У розділі «Мамо» автор озивається до свого роду, дякує за силу і досвід, скорботно згадує небесних рідних, гортає метричні книги, поетизує материнство («зриваю для мами гілочку рути» (с.16) і ностальгійно відпускає дитинство – «назбирав три відра груш / нарізав / розклав на горищі / літо зникає в осінь / кутає в тепле спину / помічаю з роками / як мама щороку нижчає / тягнучись обійняти / давно вже дорослого / сина» (с.20). Другий розділ «Твій» вщерть переповнює «звукопис любові», виливається за вінця збірки, розплескується, наче море, сторінка за сторінкою. Бо вона, ця любов, – то «ілюзія незаконна» (с.28), дивна і незбагненна («відновлює / зцілює / перетворює» (с.32), галактична любов, коли ліричний герой «замість каблучки / і поцілунку / спершу / дякує Богу» (с.29), «наче він / із твого ребра / а не ти / з його тіста» (с. 35), бо «увечері він їй / продовжує літо» (с.82), бо якогось вечора «у морі я виловив / сина тобі й мені / хоча мрію про доню / заплітати їй / коси / у неба я вимолив / декілька сонячних / днів / щоб відпочити / й поїсти / смачні / абрикоси» (с.53). Розділ «Син» розповідає про те, як «людям потрібно / лишатись живими / й оживати усім / хто жити / готовий» (с.97), бо «ми станемо / з часом / міцні мов камінь» (с.98), бо «з двадцять другого / року / цінності будуть / в ціні» (с.109), бо «сила моєї крони / у тому / що знаю своє / коріння» (с.110), бо «скільки було атак / я ж тримався курсу / йшов уперед / не хотілось ні кроку / назад!» (с.141). У четвертому, драматичному розділі «Літак» Олександр Козинець пропонує читачам декілька рейсів: «Сезони», «По_бачення», «Молодий», «Слова_ми». Вірші усіх цих рейсів переповнені дорожньою символікою, енергетикою зустрічей/прощань, траєкторіями життів і досвідів, семантикою руху, зникнень, втрат і смутків після них, метафорикою шляхів («складаю мов мапу / дороги» (с.163), що іноді як непрохідні лабіринти, інколи – вузлики перехресть з усіма складними виборами і (само)пошуками, питаннями і (само)знайденнями. Тоді мандрівника «тіло звикає до змін / тіло нагадує хостел» (с.114), буття його схоже на «туристичний рюкзак / тоненький складаний ніж / кілька книжок / та горіхів мала / коробка» (с.151), і лякає «курс нестабільний / у пунктах обмінних / завтрашній день / дешевшає у ціні» (с.186), і «щодня / стільки стається / у світі змін / переламів / перейм / перемовин» (с.237). Втішно, що ліричний герой оптимістично перетворює світи на слова, оспівує кожну свою дорогу, знаходить прихистки серед рим, усвідомивши, що «пишу на скрижалях / читаю інших / давно не боюся смерті / записів з кожним роком більшає» (с.207). А ще цей герой-мандрівник шукає щастя. І здається, знайшов…
це місто –
сангвінік
здолало свою
меланхолію
місто доріг
деревам
давно тут тісно
між залізо_
бетоном
лишилась
єдина колія
колія щастя
тим
хто повірить
звісно
Роксолана Жаркова, літературознавиця, письменниця