Бентежить мене безупинно той факт, що так безліку живущих в Україні паталогічно ненавидять нашу українську мову.
Мова – це не абстракція, це не аморфність і не дим. Це жива Божа субстанція з душею, з чуттями й акумулюючою енергією.
Аби любити, шанувати мову народу, серед якого живеш, треба мати у своїй душі, серці її правічні гени. Необхідно, щоби ще в лоні Мати засіяла в тобі гірчичне зернятко Мови, яке згодом вибуяє могутньою кроною.
Та чи мають щось найменшого із того московські бомжі, зеки і вбивці, що їх Сталін у 1932-33 роках, коли трупи українців покотом укривали безмежні поля, шукаючи бодай колосочок, вселив у ще теплі українські хати. Хіба буде ця наволоч, ця, за висловом геніального Олеся Гончара, ракова пухлина толерантною до українця, до його мови? Тому в Сло’янську, Мелітополі, Донбасі московські воші плодять гниди мільярдні й комфортно себе почувати на нашій землі. І тут постають благородні українські душі, які не дають спокою зайдам, нагадують, що вони чужорідне в нас тіло.
Ці варвари без роду-племені не знають і не хочуть відчути Всевишнього. У їхніх гнилих і смердючих нутрощах оселився диявол, сатана, нечистий.
Чи буде він, оскверненний і проклятий, терпіти божественну душу українця? Не так уже й давно і Донбас, і Кубань гриміли на світ увесь душевною радісною піснею, утверджуючи перед ним свою українскість.
Примусово жоден наш уряд їх не викурить із землі нашої. Лишилося хіба надіятися на справеливе Господнє Провидіння! Тяжкі думи над мовою нашою
Бентежить мене безупинно той факт, що так безліку живущих в Україні паталогічно ненавидять нашу українську мову.
Мова – це не абстракція, це не аморфність і не дим. Це жива Божа субстанція з душею, з чуттями й акумулюючою енергією.
Аби любити, шанувати мову народу, серед якого живеш, треба мати у своїй душі, серці її правічні гени. Необхідно, щоби ще в лоні Мати засіяла в тобі гірчичне зернятко Мови, яке згодом вибуяє могутньою кроною.
Та чи мають щось найменшого із того московські бомжі, зеки і вбивці, що їх Сталін у 1932-33 роках, коли трупи українців покотом укривали безмежні поля, шукаючи бодай колосочок, вселив у ще теплі українські хати. Хіба буде ця наволоч, ця, за висловом геніального Олеся Гончара, ракова пухлина толерантною до українця, до його мови? Тому в Сло’янську, Мелітополі, Донбасі московські воші плодять гниди мільярдні й комфортно себе почувати на нашій землі. І тут постають благородні українські душі, які не дають спокою зайдам, нагадують, що вони чужорідне в нас тіло.
Ці варвари без роду-племені не знають і не хочуть відчути Всевишнього. У їхніх гнилих і смердючих нутрощах оселився диявол, сатана, нечистий.
Чи буде він, оскверненний і проклятий, терпіти божественну душу українця? Не так уже й давно і Донбас, і Кубань гриміли на світ увесь душевною радісною піснею, утверджуючи перед ним свою українскість.
Примусово жоден наш уряд їх не викурить із землі нашої. Лишилося хіба надіятися на справеливе Господнє Провидіння!
Зиновій Бичко
До кінця 17 століття Московська держава існувала фактично ізольовано від інших європейських країн, що негативно позначалося на її економічному, культурному і політичному розвитку. За правління царя Петра І Олексійовича ( 1682 – 1725 ) було зроблено спробу подолання цієї відокремленості, проведено реформи, спрямовані на подолання відсталості країни. Внаслідок Північної війни 1700 – 1721 зі Швецією Московське царство захопило Естонію, частину Латвії та землі по р. Неві, що дало йому вихід до Балтійського моря та сприяло налагодженню економічних зв’язків із Західною Європою. Невдачею для Петра І завершилась російсько-турецька війна 1711 – 13 (див. Прутський похід 1711 ), метою якої було намагання Московського царства закріпитись у Приазов’ї та Північному Причорномор’ї, що належали Османській імперії. Внаслідок цієї війни Московське царство втратило Азов, здобутий наприкінці 17 століття (див. Азовські походи 1695-96 ), та вивело свої війська з Правобережної України. Петро І провів докорінну перебудову державного устрою країни: було ліквідовано Боярську думу і прикази, замість них створено Сенат ( 1711 ) і колегії ( 1718 – 22 ); країну поділено на губернії (1708), що складалися з провінцій; заведено порядок проходження військової та цивільної служби, зафіксований у «Табелі про ранги», сформовано регулярну армію та флот, які комплектувались на основі рекрутської повинності; церква була підпорядкована державі (скасовано інститут патріарха православної церкви і створено колегіальний церковний орган — Святійший синод, 1721 .). У 1712 столицю держави перенесено до Санкт-Петербурга (засн. у 1703 ). Уряд провів реформи в галузі культури -створено школи різних видів, у 1703 стала виходити перша друкована газета «Ведомости», запроваджено юліанський календар (з 1700 ) та засновано Академію наук ( 1724 – 25 ). Петро І надавав величезного значення розвиткові промисловості (металургійної, суднобудівної) та торгівлі. У 1721 Московська держава була проголошена Російською імперією. Реформи Петра І та загарбницькі війни перетворили Росію у світову державу. Проте могутність Росії була досягнута кріпосницькими методами, шляхом нещадної експлуатації народних мас в інтересах дворянства. На поч. 18 ст. територію Росії охопив ряд соціальних і національно-визвольних повстань — астраханське повстання 1705 – 1706, повстання під керівництвом Кіндрата Булавіна 1707 – 08 та Башкирське повстання 1717 – 18, які були жорстоко придушені урядовими військами. Петро І продовжував проводити політику своїх попередників, спрямовану на гноблення неросійських народів, зокрема ліквідацію державних прав Гетьманщини. Після укладення І.Мазепою і Карлом XII у 1708 військово-політичного союзу та поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 політика Петра І щодо України набула колоніально-репресивного характеру. У листопаді 1708 зруйновано гетьманську столицю Батурин (всіх жителів знищено) та Запорозьку Січ; для нагляду за гетьманом призначили царського резидента, а після смерті І.Скоропадського не було дозволено обирати його наступника; з 1722 контроль за державними справами України здійснювала Малоросійська колегія ; у 1720 заборонено друкувати книги українською мовою; вчинено розправу над наказним гетьманом П.Полуботком, ін. представниками козацької старшини. За правління Петра І та його наступників проводилась відверта політична лінія на ліквідацію Української держави, її повну інкорпорацію, русифікацію і асиміляцію українського народу.
І в усі часи з нами було Святе Письмо – Божий світильник, наша надія, наш незмінний підручник Божої любові. Біблія потрапила на українські землі ще до Київської Русі. Відомо, що слов янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену руською мовою.