Так доля розпорядилася, що в 90-х роках моя життєва путь опинилася в Кракові – був запрошений до праці на катедру україністики Ягеллонського університету. Ця вища школа нині має 656 літ. Тут навчалися Василь Стефаник, Катря Гриневичева, І.Прийма, Роман Яросевич, Володимир Старосольський, В.Вітошинський, Михайло Галаса, В’ячеслав Липинський. А працював тут Богдан Лепкий, прах якого покоїться на Раковицькому цвинтарі Кракова.

Мешкав я в гуртожитку, академіку, над прекрасною Віслою недалеко від навчального корпусу. На лекції ходив піхтурою, любуючись дійсно казковою красою Вісли, мостами через неї, численними храмами, а також гордо-пишними лебедями на річці. Купував хлібину й їх підгодовував. Здається, що ці птиці вже знають і пізнають своїх годувальників. Лебеді й зимують на Віслі.
Щонеділі і свята відвідував українську церковцю Успіння Пресвятої Богородиці, там відбував сповідь і приймав Святу Євхаристію. В цьому храмі подружився з багатьма українськими родинами, на запрошення їхні заходив до них у гості.
Працювалося в теплому колі польських друзів-колег: Галина Курек, деканка, Божена Зінкевич-Томанек, Володимир Мокрий, Адам Фаловський, завкафедри й інші україністи. Дружньо і відпочивали, особливо весело проводили свято Маланки, завзято колядували, часто виїжджали на огніско, себто на шашлик.
Любив відвідувати з професором Романом Громяком краківські театри, музеї, галереї, ботанічний сад. Щосуботи ходили на концерти симфонічної музики в консульстві Австрії. На субботу й неділю міг безкоштовно їхати в будь-яке польське місто, тому запам’яталися Гданськ, Щецін, Гдиня, Вроцлав, Ополє, Сандомир, Варшава й багато інших міст.
Поляки вирізняються високою планкою духовности, моралі, ввічливости й щирости.
Однак правдою є й те, що Батьківщину як і Батьків на чужині не знайдеш!

Зиновій Бичко, НСЖУ