Жан-П’єр Дюран народився 1941 року у невеличкому містечку Понтонкс-сюр-Адур, що знаходиться на кордоні між Гасконью та Країною Басків. Батько його гасконець, працював на залізниці начальником вокзалу. Мати з басків, була кравчинею. Дитиною Жан-П’єр відрізнявся великою самостійністю та цікавістю. До всього хотів сам дійти. Якось вирішив з’ясувати – де починається веселка та пройшов по луках кілька кілометрів. Майстрував моделі літаків, що літали, сам зробив фотокамеру.
Одного разу вчителька у коледжі подарувала йому книжку про морські пригоди і це вирішило його долю. Після коледжу він одразу пішов до морської школи. На початку, звичайно, став військовим моряком.
Але його вдача ніяк не пасувала до армійської дисціплини і, коли дозволили обставини, він звільнився. Це було у Марселі. Він йшов по порту зі своєю моряцькою торбою за плечима та міркував на який корабель найнятися. І раптом побачив диво: чудовий корабель з великими вітрилами. На палубі працював якийсь моряк. Жан-П’єр запитав у нього – де можна найнятися на такий корабель? Моряк йому відповів, що контора цих кораблів знаходиться у Канах. Вже за два тиждні Жан-П’єр був на кораблі під вітрилами. І почалися довгі подорожі. Перша подорож тривала майже п’ять років. Тільки моря (Середземне, Червоне) та порти. Країни він знав тільки по портах. Греція, Єгипет, Йорданія, Лівія… Але основне – це було долання простору.
І коли пройшли роки, та корабель, на якому він працював, перестав мандрувати і робив лише невеличкі подорожі на острови поблизу, подоланням простору для нього стали подорожі автівкою. І вже не порти, а великі міста та маленькі села були на його шляху. Життя так склалося, що найбільше подорожей було на схід Європи, а метою їх була Україна. Але до України не дістанешься одразу. Треба проїхати спочатку усю центральну Європу. Часто-густо він зупинявся на відпочинок у Словаччині або Польщі. І несподіванно для себе відкрив, що всюди у цих країнах є українські церкви. Так почалася його нова пристрасть. Особливо він захопився дерев’яними церквами. Це захоплення триває вже 15 років. За цей час Жан-П’єр Дюран придбав багато книжок на цю тему та поставив собі за мету сфотографувати всі українські церкви за межами України. Так з’явилася велика колекція всіх українських церков Словаччини. Він заприятелював з українським письменником з Пряшова Іваном Яцканіним і той написав до всіх тих світлин тексти. Потім він розпочав таку ж роботу у Польщі та Румунії. Частково все вже зроблено, але ще багато залишилось та є труднощі. Історія українських церков у Польщі трагічна. У зв’язку із сталінським переселенням народів українські церкви залишилися без господарів та в значній кількості були зруйновані. Але все ж чимало збереглося і зараз їх реставрують. Щодо Румунії, то там інші труднощі. Український декор, архітектура та строї на Буковині дуже близькі до румунських і важко відрізнити одне від одного.
Нарешті Жан-П’єр Дюран розпочав свою роботу в Україні. Сам він каже, що це для нього початок нового життя. На виставках в Івано-Франківську і у Львові, Яремчі та Коломиї подається добірка світлин з усіх країн, де працював автор, але, звичайно, менша частина всього матеріалу. Це його дебют.
Жан-П’єр Дюран висловлює подяку усім, хто йому сприяв у цій справі: письменнику Івану Яцканіну (Пряшів), фотографу Володимиру Базану (Париж), фотографу Ростиславу Кондрату (Івано-Франківськ), художнику Глібу Вишеславському (Київ), художниці Ірині Вишеславській (Антіб) за переклади та Вірі Гладковій (Київ), Татяні Павлик (Івано-Франківськ), Любомиру Коцькому (Львів), Яремі Проціву (Коломия) і Тетяні Черкашиній (Івано-Франківськ) за технічну роботу, а також Ярославі Ткачук, Богдані Фаштризі та Оксані Ясінській за організацію експозиції в Коломиї та Яремчі.
Виставка подорожує Україною від квітня 2016 року. До Радомишля вона експонувалася в Івано-Франківському краєзнавчому музеї та в Українському Католицькому Університеті у Львові, в Музеї етнографії та екології Карпатського краю в Яремче і Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського (Музей писанкового розпису) в Коломиї, а далі помандрує до Києва.
За словами Ольги Богомолець, засновника історико-культурного комплексу Замок-музей Радомисль, що виступає співорганізатором виставки роботи Жан-П`єр Дюрана – це історична цінність для нашого народу, бо він фіксує споруди, які з часом можуть зникнути.
P. S. Відкриття виставки відбудеться за участі автора.
