Скористався нагодою погідної днини й пустився в поля, аби на груди вповні ковтнути ще не вельми зігрітого земного подиху.
Сліпили очі золотом і сріблом п’ять Церковць своїми півкулями-куполами,що, здається, рвуться назустріч бездонній синяві небес. Удалині вабили зір недалекі Карпати, сріберним сяйвом пишнівся найвищий кряж, підступаючи до засніженої гори Парашка. Видно, жайворони, розгадавши мої плани, щоб догодити мені, зривалися із зеленого руна увись і дрібно, тріпочучи крильцями, заливалися чудною мелодією. Покружлявши на висотах, складали крилята й камінцями падали долі. До нестями душа може насолоджуватися такою красою.
Зиновій Бичко, НСЖУ