Вряди-годи очільник нашої організації Олесь Дяк провідує класика української літератури Ігоря Калинця. Він любить бувати в нього – у помешканні п. Ігоря, у храмі української книги, де все необхідне для творчості – на відстані руки і думки…
«Мені фізично тяжко писати, ломить кістку…» – Стиха мовив п. Ігор, старанно і повільно виводячи факсимільний автограф на кожному томі свого десятитомника, який вирішив подарувати бібліотеці Львівської обласної організації НСПУ. А причина була особлива: Олесь Дяк просив поради, дозволу і якщо хочете – благословення на перезаснування Премії імені Богдана-Ігоря Антонича, про що думав уже не перший рік… У свій час вона тріумфувала на «ринку» літературних премій України, маючи на меті відкривати нові імена сучасної молодої поезії, допомагати юним талантам вчасно з’явитися на літературному видноколі. Відтак вже 14 років як ця премія «мовчить», багато хто її вже списав у літературно-преміальний архів. Відродження її, перезавантаження стало Дяковим життєвим неспокоєм. І ось він наважився…
«Не вірю». – Сказав п. Ігор. – «Час непевний, війна, інертність влади і безгрошів’я». – І продовжив після короткої задуми: «Хіба що ви зможете?!»
«Обіцяйте, пане Ігоре, що 5-го жовтня, на уродини патрона нашої Премії Богдана-Ігоря Антонича, вже як почесний голова очолите церемонію вручення переможцям заслужених відзнак» – відповів Олесь Дяк за мить до спалаху фотокамери «на пам’ять».
Пресслужба Львівської обласної організації НСПУ
Світлина Юрія Грешка