У Тернополі відбудеться година пам’яті, присвячена життю і творчості поета, перекладача, борця за волю України Петра Тимочка

Петро Тимочко – поет, перекладач, драматург та публіцист, голова тернопільської організації СПУ (1992—1998). Народився 1 серпня 1925 року в Долішньому Івачеві біля Тернополя. Закінчивши народну школу, вступив у Тернопільську українську гімназію товариства «Рідна школа», яка згодом стала середньою школою № 1. Влітку 1943 року хлопець вступив добровольцем у дивізію «Галичина». Тут впродовж року отримав вишкіл піхотинця та військового телефоніста, а під час остаточного формування частин його призначили обслуговувати комутатор штабу 31-го піхотного полку.
У липні 1944 р. П. Тимочко брав участь у битві під Бродами і попав у полон у ході важких боїв, у які попала його дивізія. Після кількаденного перебування на збірному пункті полонених неподалік Золочева в ніч під 1 серпня 1944 року його разом з іншими полоненими відправили товарними вагонами у ГУЛАГ на шахтарські роботи.
Попрацювавши деякий час під землею, Петро Тимочко став табірним художником. У 1947 році після багатьох «фільтраційних допитів» і майже трирічного перебування у таборах, його разом з товаришами по недолі вивезли на спецзаслання в Забайкалля. Тут жив до 1956 року, працюючи в золотодобувній промисловості робітником, а згодом гірничим майстром. Там, у селищі Вершино-Дарасунському Читинської області, склав екстерном іспити на атестат зрілості. У 1954 році почав вчитися у Всесоюзному заочному політехнічному інституті, який закінчив з дипломом гірничого інженера.
У 1956 р. з дружиною і трьома дочками повертається на батьківщину і працює майстром та головним інженером Добриводського кар’єру, відтак до виходу на пенсію в 1980 р. – в Тернополі на керівних посадах на будівництві та в промисловості будівельних матеріалів, і зокрема, два роки на Тернопільському порцеляновому заводі.
Поетичні твори почав писати в гімназійні роки. Перші два надрукував львівський молодіжний літературний журнал «Дорога» у 1942 р. Відтак, зі зрозумілих причин, понад два десятиліття про друкування не могло бути й мови, хоча окремі поезії в шухляді автора появлялися. Наприкінці шістдесятих років Петро Тимочко почав працювати над поетичними перекладами відомих польських та німецьких авторів, які друкувалися в журналах «Дзвін» та «Всесвіт». Упродовж багатьох років Петро Тимочко працював над перекладами творів Йоганна Вольфганга Гете. Справжній його подвиг – це український том майже всієї віршованої спадщини великого поета, за що й отримав заслужену премію ім. М. Рильського.
З 1990 р. після зміни політичного клімату і прийняття в члени спілки письменників України, Петро Тимочко почав друкувати також власні поетичні і драматичні твори. Одна за одною виходять його збірки: «Рідний клин» (1994), «Із болем у душі» (1995), «В стрімкім потоці часу і подій» (1995), «Премудрість Божу в собі я ховаю» (1996), «Із вічності у вічність» (2000); драматичні твори: «Трагедія зради, або Українська трагедія» (1993), драматична поема-містерія «Пекельний суд» (1994), «День перемоги» (1994); переклади: Й.-В. Гете «Невгасима любов» (1997) та «Вибрані твори» Ганса Закса (1997); автобіографічна повість «Роздуми над пережитим»; збірник фелейтонів та ессе «Мовчати було б негоже» (2003). Готував ще книжечку своїх перекладів, що розсіяні по збірках та журналах, але не встиг закінчити.
Як поет Петро Тимочко зробив помітний внесок у суспільно-філософську лірику. Усю його творчість пронизує любов до Батьківщини. Він з гордістю заявляє:
Я – українець, русич чи русин,
Що завжди йшов крізь смерть до воскресіння.
Помер Петро Тимочко 26 лютого 2005 року, похований в місті Тернопіль.