Коли перечитую свої пости, знаєте, навіть цікаво…
Може, й інших вони, думки мої, когось зацікавлять.
У час чорної пошесті люди й далі грішать: ворогують, воюють, справляють гучні весілля, вбивають ненароджених…
Не бояться ні Бога, ні чорта!
У Бога все досконале: і у всесвіті, і у природі, і в людині, і кожне Його Слово має своє місце.
Бог любить того, хто дає з радістю.
Бог має силу всякою благодаттю нас збагатити!
Боже! Нам єдність подай!
Просімо й самі докладаймо до цього зусиль!
Порадьмо мудрагелям від освіти приєднати філологічні факультети до прикладної лінгвістики…
Навіть із позахмарним багатством людина часто має бідну нікчемну душу.
На зміну чорнобильської тепер маємо радіацію тупості, брехні, заздрощів, озлоблення, цинізму. Боже, визволи люд свій од скверни!
Хто поважає й шанує іншого, той має право поважати й себе.
На думку китайських філософів, Слово – породження таємничих глибин світобудови, що гармонізують Всесвіт.
Народні пісні усіх народів – естетичний відбір віків.
Мужність і нахабство – це різні речі.
Духовні цінності людини мають бути такі сильні, як і вроджений інстинкт.
Хочу стати промінчиком, хочу стати росинкою, хочу стати рослинкою, хочу стати цикадою, хочу Словом я стати, вічним, Українським!
Якщо наука стоїть над вірою – вершина людського цинізму та глупства!
У наш час найвища нерозмінна валюта- це Бог.
Сучасна цивілізація несе на собі якийсь карб сатанізму. Ніби заповзялася руками людини позбавити її духовності.
Страшне чиєсь припущення, що з часом люди зовсім перестануть любити. Любов знатимуть лише обрані. Для людей це почуття буде невідомим.
Хай не пройде мимо нас весняний цвіт життя.
Іронія долі. Дерево роду єдине, а з нього такі різні виростають.
Утратиш сором – утратиш честь!
Ніби на одному вдиху дочитую 3 том щоденника Олеся Гончара. В ньому глибока людська мудрість, перелита через Божий сенс буття людини. Кожен запис хочеться проковтнути, вивчити напам’ять…
За 28.02.84 приголомшила подача: “Була телевізія. Три години – про стан української мови в республіці. Крім усього іншого сказав про тих батьків, що оббивають пороги в директорів шкіл, домагаючись звільнення своїх синочків від вивчення… Рідної мови.
О Мово страждала, невже тебе, як Христа вічно розпинатимуть?
Без Бога ні до порога! За Бога молитва – щоденна битва!
Першою Вчителькою моєю була Матінка. У п’ять років навчила мене читати й писти. І по-німецькому теж. У Школі першою Навчителькою стала Євгенія Петрівна Марій. Нині Вони вчителюють у Божому Винограднику.
Діамантовий хрест на грудях – не перепустка в рай. Його треба заслужити богоугодним життям.
Батьки, не личить усе скинути на Вчителя і Школу! Будьмо ми хоч Вихователями!
Чи нардеп, що називає себе філологом, сам розуміє своє блеяння: пропонує запровадити в нас “українську російську” Мову?
Чим настирливіше долаєш дорогу до Бога, тим більше несподіваних підступів трапляється від диявола!
Чи завше там, де дуже легко, від Бога це?..
Христос завсіди виконував волю Отця свого, а людина тільки свою…
Із серпня хлопчина страждає від covid19. У найжахливіший момент заговорив про смерть. Він із мамою й татом благали Господа. І біда відійшла. Щира молитва робить неймовірне. Для Господа можливе все!
Бог приходить до мене туманом, росою, дощем і снігом.
Вчитель учить розуму. Мова – мудрості! Пошани й любові вони заслуговують!
Яка до щему мила картина: в хатині бідній кругом столу читають Біблію Святу.
Мова рідна – це історична сага, елегія журлива, міфологічна епопея, драма-феєрія, трагедія й комедія…
Зараз більше часу сидиться удома. Друзі запитують, чи не нудно? Частіше приходжу до Ісуса, а Він теж стукає у двері мого серця.
Наша мова – гострезний подразник для зрадників, перекинчиків, пристосуванців, безбожників. Не дає їм спокійного існування!
На гучному застіллі заборона теревенити про Бога, Церкву та священників!
А ми, на жаль, мастаки в цьому…
Матір у розпачі переконана в поробленні сина. Вирішує йти до екстрасенса. Не в Церкву, в якій син ще був, коли христили його. Чому людина радше вірить у диявола, а не животворну Божу Силу?
У кого він удався? Нарікає мати на сина, та не замислюється, чи хоча б один раз узяла дитинку за ручку й пішли сім’єю в церкву… Дитина виросла без Бога. Виросло пропаще – не треба тепер йому матері. Уже тепер пізно – нагинай дерево, допоки гнеться!
Четвірко Зірниць у серці людському застрягло. Мені, Боже, Прости, бо Каюсь у всьому. Та Дякую в Любові Тобі!
Друзі милі! Нам необхідно не лише любити свою Мову, а боротися за неї на кожнім кроці! О, скільки людців її готові розтерзати!
Якось священник оповів мені таке. Приїхав добродій і попросив посвятити авто. В машині на дзеркалі висіло три вервички. На запитання, чи знає,що це, водій видавив: “не знаю”.
Першою Вчителькою моєю була Матінка. У п’ять років навчила мене читати й писти. І по-німецькому теж. У Школі першою Навчителькою стала Євгенія Петрівна Марій. Нині Вони вчителюють у Божому Винограднику.
Зиновій Бичко, журналіст
М. Львів