Хронологічність часу в романі Юрія Щербака «Мертва пам’ять»

У видавництві «Абабагаламага» вийшло друге видання роману «Мертва пам’ять» (Київ, 2024) відомого письменника Юрія Щербака. Її ілюстратором  є Олександр Продан, а дизайнером Галина Букша. Автор свій роман присвятив пам’яті  сина Ярослава і його супроводжує таємнича цитата  з Книги пророка Ісаї, (58:1): «Закричи з усіх сил і не стримуйся, Здійми свій голос, як трубу, І  сповісти моєму народові їхні гріхи». Назва книги відкликується до потрясаючих розповідей, що чергуються у її змісті з двочастинним підзаголовком «Голоси і крики. Книга підсумків і пророцтв». Слід додати, шо роман Юрія Щербака має вийти у Польщі в перекладі польською мовою.

В інтернетній мережі книгу супроводжує така характеристика: «Україна — в окупації. Ворог не тільки узурпував владу, а й досяг, здавалося б, неможливого: в народу цілковито знищено пам’ять, він став елементарною біомасою. І за такої ситуації група сміливців починає боротьбу за визволення. Про це — політичний трилер-антиутопія визначного українського письменника Юрія Щербака». Отже жанр нового твору Юрія Щербака в анотації означено як «політичний трилер-антиутопія», і це не перший трилер-антиутопія у творчій біографії відомого письменника (трилогія «Час», «Зброя Судного дня»)».

На презентації роману в Національному музеї літератури України у 2021 році з її першого видання у видавництві «Ярославів Вал» (Київ, 2021) Юрій Щербак наголосив, що шукає відповіді на питання, як назвати жанр нового роману. Тоді, задумуючись над книгою, письменник сказав: «(…) коли українці будуть добре знати і шанувати власну історію – вони будуть сильними і згуртованими; коли в державі буде сильна армія і потужна розвідка – незалежність буде надійно захищена; коли українці будуть читати не лише розважальні й легкі твори, а й складні тексти – тоді вони зможуть вирішувати складні завдання і не заковтнуть черговий нейролінгвістичний гібридний телегачок із Голобородьком». На презентації пролунали також інші варіанти найменування різновиду роману відомого творця: роман-антиутопія, роман-хроніка, роман-марево (Тарас Кремінь), футурологічний роман (Михайло Сидоржевський), роман-фентезі (Вадим Скуратівський), тобто філософія назви залишалася відкритою.

Втім цікаву думку на тему книги і творчості Юрія Щербака висловив Академік НАН України Микола Сулима. Вчений сказав, що автор «Мертвої пам’яті» – це «багатогранна особистість із потужним життєвим досвідом: доктор медичних наук, письменник, дипломат, політик, громадський діяч. Літературною творчістю захопився зі студентських літ, писав оповідання, повісті, романи, п’єси, кіносценарії, публіцистичні та документальні твори («Чорнобиль», «Причини і наслідки»), – «міську прозу», як визначають критики. Однією з рис творчості Ю. Щербака-письменника є поєднання елементів наукової фантастики з легендами й казками («Хроніка міста Ярополя», «Одіссея-2482»). Унікальний досвід, інтелектуально-аналітичний складник усіх творів, чітка гуманістична позиція і патріотизм автора сприяли формуванню когорти читачів творів Ю. Щербака. Окремі тексти письменника перекладені іноземними мовами («Як на війні», «Бар’єр несумісності», «Стратегічна роль України»). Документальну повість «Чорнобиль» (1987-1991) Ю. Щербака співавтор однойменного серіалу (виробництво США, НВО) Крейг Мезін використовував під час написання сценарію до фільму».

Базовими категоріями у книзі Юрія Щербака є образи, дія і мотиви. Всі вони поєднуються в змістовних психологічних формах розповідей. Герої роману — позитивні і негативні, свідомі своєї поведінки і тому книга вписується у філософську категорію відображувати людські емоції і непрості долі, мовою антиутопії. Тому в творчій лабораторії Щербака відчутна справжність, правда і,  відображення себе та своїх  душевних настанов. Недарма Юрія Щербака, як письменника, історія української літератури другої половини ХХ століття зарахувала до творців, які вписуються у жанр «міської прози», тобто автор є носієм творчості насиченої літописним документалізмом та філософським кодом. Міська проза — це той момент в літературі, який не боїться правди, відкиває психологізм героїв, а його міфологеми пов’язані з картою міста: вулицями, будинками і людьми вирваними з традиційної соціологічної культури, своїх хуторів, балок та сіл.

Втім Щербак не негує питання традиційності, він переносить його на підгрунття міської дійсності. Тому його герой з оповідання «Ростислав Закревський» (с. 77-81) говорить, про складну історію зустрічі з невідомою для нього особою, з якою відбулася проста розмова. Ця зустріч нагадала холодну сутність мандрівки і герой розповіді розуміє, що доля може подарувати лишень візитну карточку, і що ця карточка єдине придане у розповіді:

«(…) пригнічений гіркотою розлуки з коханою, вийшов я з терміналу й попрямував до центру – й одразу наштовхнувся на старовинну будівлю Mercado del Puerto – портового базару, схожого чимось на київський Бессарабський ринок; тут можна було купити дешеві сувеніри, які мене не цікавили, й недорого поїсти. Стара японка (а може індіанка?) взяла мене за руку й показала, що хоче нагодувати. Я зайшов усередину – тут пахло смаженою рибою – й присів за маленький круглий столик, стілець – колись такі називалися «віденськими» – захитався піді мною. Хазяйка поклала переді мною меню з цупкого, поплямленого  жирами і кетчупом паперу, на якому були намальовані супи, салати й рибні страви з цінами, які здалися мені поміркованими. Мені захотілося спати, але я, попросивши принести спочатку каву й холодну воду, витягнув візитку Урсули».

Юрій Щербак унаочнює читачеві, що його роман можна читати з будь якої сторінки, і що зміст може втягати читача, але також може відкидати і тоді читач кладе книгу на поличку до наступної зустрічі з нею. Втім книга не відштовхує читача, а він знову бере її до рук і відкриває на будь який сторінці, щоб поглинути у її непростий зміст. Так можна читати оповідь «Святослав Закревський» (с. 34-44) і «Олег Моргунович» (с.173-191), щоб довідатись про таємні медичні знання та про загадкові віруси, які попри реальність їх існування, можуть здаватися читацькому світові формою Science Fiction, тобто науковою фантастикою. А втім цей метод художньої творчості, автор сакралізує на рівні поняття альтернативних історії. Письменник зображуючи реальність з точки зору її біфуркації (тобто роздвоєння тем), власне і застосовує  настанови роздвоєння. Прикладом може слугувати вже сам рік в якому відбуваються оповіді героїв роману. Це міфічний  і здавалось би відлеглий 2045 рік:

«Я міг би описати кумедний епізод, що трапився недавно: нещодавно в тролейбусі № 17, що відправлявся від площі Толстого – від кав’ярні Ulitka, де в 2045 році сидітиме академік Закревський, дивлячись на Таню Шелест – я побачив молодого хлопця, що бігав по тролейбусу в червоному кондукторському жилеті і кричав, що через цей ідіотський графік йому знову зіпсували шабад (суботу); на голові в хлопця була чорна кіпа, а, вмостившись переді мною, він почав читати талмуд на івриті; я згадав про ізраїльську школу-Міцва в Києві та україномовний літературний журнал, що видається в Тель-Авіві моїм другом, лікарем і поетом, автором однієї з найпопулярніших пісень в Україні про любов» (с. 316).

Або:

«І ще один, тепер уже сонячний спогад: я сиджу в повітці в Чабанах, яку чомусь називаю стодолою, за столом, зладженим з грубих дошок, вкритих лаком, і пишу «Час смертохристів». Ще нещастя не обсіли мене і мою сім’ю й переді мною лежить яскраво зелений травник, розпечений серпневим сонцем, а на ньому жовтіють яблука, обтрушені вітром з яблунь. Наче футбольне поле з багатьма м’ячами, як під час тренування. Тільки команди на ньому нема. Скінчилася маленька футбольна команда, а «Велику» я не напишу» (с. 317).

Роман Юрія Щербака «Мертва пам’ять», наказує шукати літературознавчий ключ до непростого змісту. Бо те, що запропонував автор, виходить поза рамки усталеного літературного фарватеру і  анторпології. Дискурс книги веде бо до джерел, що психологія творчості називає філософським процесом створеним у змісті книги для іншого виміру. Бо хоча ми знаємо, що книга — це політичний трилер, вона побудована так, що у ній поєднано не тільки політичне, але й матеріальне, духовне і вічне. Основні механізми роману, виходять поза передбачені психологічні сенси творчого мислення. Власне вони допомагають розкрити креативний потенціал думання Щербака, як літератора, філософа і письменника своєї складної епохи. Звертають увагу зокрема експресивні сенси, щоб не сказати експериментальні, якими послуговується автор. Показати тонкі образи думання його героїв, і «тримати» читача «Мертвої пам’яті» в читацький напрузі. Це той літературний стан, про який Академік Микола Жулинський сказав: «Новий роман Юрія Щербака читати страшно» (с. 320). Втім у книзі є вогник надії, якому слід приділити увагу і придивитися йому прискіпливіше. Це наскрізь занурені в довірі слова онука Олеся, який запитує «Дідусю, про що твоя книга?» (с. 113), і якою ця відповідь би не була, вона вселяє надію на майбутнє. Книгу неодмінно прочитає малий Олесь, і через те вона увійде на Парнас хронологічності читацького часу. Бо слова Олеся про інше — про майбутні покоління, які читатимуть роман за власною сутністю і, психологією (у 2045 році). Вони визначать координати книзі за їхнім паспортом часпростору. Вони назвуть образи книги, новим для неї найменням. Вони — нарешті у чорноземі її змісту, засіють своє зерно вічності з лантуха непростого змісту людського життя. Це дуже важливий момент у книзі, бо він сакралізує надію на послідовність майбутності. Це відбувається попри трагічні оповіді, де відчутний філософський принцип поточного моменту «тут і тепер». Де насправді відбулася зацикленість на пандемії та жахливій війні, яка принесла на українську землю руїну і смерть. Тому роман відкритий на майбутнє, яке гряде над головами його ліричних героїв і над маленьким ще Олесем.

Щербак Ю. Мертва пам’ять. Голоси і крики. Книга підсумків і пророцтв. / Юрій Щербак. — Київ: Видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га. 2024. — 320 с. ISBN 978-617-585-304-7

Тадей Карабович

Національна спілка письменників України

Тадей КАРАБОВИЧ – поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної спілки письменників України. Постійний автор журналу «Золота пектораль» та Pisarze.pl. Член редколегії «Літературної України» і журналу «Сівач». Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).