Усвідомлюю, що доконечно не мушу брати слово в буквально кожній дискусії, а про важливість моєї особистості зовсім не свідчить те, чи мої аргументи будуть вислухані. «Благословенний той, хто, не маючи що сказати, не втілює цього факту у слова» – безперечно, мудроглибока фраза Юліана Тувіма.
Не кажу, що в кожному спілкуванні мусять звучати тільки фундаментальні теми. Однак робиться дещо досадно від того, що “стрижневими” словами в голій балаканині фігурують погода, сон, лікарські поради, універсальні рекомендації щодо їжі, навіть культури мовлення!, критики іншої особи про одяг і поведінку… Одне слово, омеля-пустомеля.
Чи існують якісь перевірені способи «від пустослів’я»?
Як із кожною вадою, причин може бути багато. Психологи зазвичай говорять про самотність, навички, винесені з батьківського дому, або просто про характер. Для мене балакучість завжди була засобом звернути на себе увагу батьків або вибитися понад голоси родичів чи ровесників. Відчуття звільнення приніс мені момент усвідомлення, що я зовсім не мушу висловлюватися в абсолютно кожній дискусії, а моя цінність не визначається тим, що мої слова будуть вислухані.
Всі ми знаємо цей тип людей — сприймають кожну розмову як нагоду говорити про себе та свої справи. Вони не завжди роблять це усвідомлено, але завдяки цьому мають відчуття панування над ситуацією та співрозмовником. Розмова ніколи не сходить на «погану доріжку», що, своєю чергою, дає оманливе відчуття безпеки. За таких умов дуже складно домогтися, аби зустріч збулася і слова були почуті, а насамперед, щоб були прийняті почуття іншої людини.
Існує 5 перевірених способів для подолання балакучості:
відкрити причину — запитай себе: звідки це у мене? Що становить причину? Що я хочу цим досягти? Що хочу цим приховати? Чи я взагалі хочу позбутися балакучості?
Упорядкуй думки: опануй хаос у голові, поділи думки на категорії. Це нелегко, але це варто спробувати. Перед важливими розмовами склади собі план, запиши і дотримуйся його.
Практикуй зосередженість. В інтернеті повно практик для покращення концентрації. Зосередитися важливо, бо це визначає якість нашого слухання.
Почекай, доки осядуть емоції. Починай говорити тоді, коли емоції вляжуться.
Обов’язково дотримуйся принципів комунікації, особливо найважливішого: дай другій стороні час закінчити своє висловлювання, перш ніж розпочнеш говорити сам.
Попроси близьких: порозмовляй із найближчими та друзями, аби щоразу, коли тебе починає «нести», вони тобі це показували словом або жестом.
“Якби людина за свої слова платити мала, то ніхто б себе хвалити і не пробував зовсім. Але поскільки з повітря балаканину свою вона може брати задармо, то кожен це використовує; чи бреше, чи правду каже — ніякої шкоди не буде!» Приписувані Еврипидові слова прекрасно коментують суть справи: ми зазвичай користуємося язиком тільки тому, що… можемо. Ми обдаровані мовою – і щоденно, послідовно марнуємо цей дар. На шпильки, плітки, нарікання, коментування, оцінювання. Навіть якщо це не так і комусь таке випадає дуже рідко, то посеред «балаканини» цього світу ніколи не буде мало слів, які потішають, вливають у серця надію, розпалюють любов!
Зиновій Бичко, НСЖУ
87% лягають і встають з АЙФОНАМИ. Про яку балакучість і спілкування може іти мова. Люди не спілкуються, бо не мають що сказати. Є й інші проблеми…
Недавно переглядав давніше читаний дев’ятий том 50-томного зібрання творів Івана Франка. Звернув увагу на помітку на рядках вірша Мелеагра «Напис на власній могилі». Автор зізнається, що в старості «Часто рад… побалакать», і закінчує вірш таким побажанням:
То хай і тобі, мій друже, Дасть Бог радість старості Балакучої дожити.
Чому я зробив помітку і яку загадкову думку тут приховано?..