Теодозій Старак
на скрижалях Незалежності України
Чи є десь стяг, щоб так його топтали,
Чи є десь люд, щоб стільки кривд зазнав?
Ми споконвік терпіли та ридали.
О, дай, щоб плач наш марно не пропав!
В нас вже давно шляхи залиті кров’ю,
В нас вже нема веселого вікна.
Хто ж нас двигне, хто звеселить любов’ю?
Лиш‚ Ти одна, Маріє, Ти одна!
Церковна пісня. – У кн. Любові Горбенко
«Тому що була п’ятниця…»
Проте свого часу Леся Українка – благородна, делікатна жінка-борець заговорила мовою українця-переможця; свідомо обране нею прізвище (псевдонім) і всі її думки замикаються на українському питанні:
Я любила вік лицарський.
……………………………….
До землі прибитий списом,
Шепотів: «Убий, не здамся!»
Ні, не у рабстві жити нам: «Я честь віддам титану Прометею», бо ж вогонь – символ перемоги, як символ життя, вважався і є найбільшою святістю.
Щоб збагнути й оцінити весь масштаб діяльності Теодозія Старака, Його подвижницьку активність, титанічну працю, достатньо лише прочитати-перечитати єдину статтю (цитую фрагмент): «Амбасадор Т. Старак відвідав Державний департамент у Вашинґтоні, відвідав розмови із Збіґнєвом Бжезінським, був у Пентагоні, дав інтерв’ю для “Голосу Америки”, відвідав польську та українську амбасади. Т. Старак відвідав провідників УГКЦ Митрополита Степана Сулика і єпископа Василя Лостена, відвідав осідок УНЦ у Бавнд-Бруку і там же музей, але, на жаль, не застав Патріарха УПЦ Мстислава. Достойний гість мав доповіді в НТШ у Нью-Йорку, у Філядельфії, Ньюарку, Пассейку і Вашинґтоні, відвідав Екзекутиву Українського Народного Союзу і “Провидіння” як Філію Українського Католицького Університету у Філядельфії» (Уродженець лемківщини – перший амбасадор України. – «Свобода», США, 24 листопада 1992 року).
Ще й за три місяці до смерті писав статті, бо не міг стояти осторонь подій… Зміїне жало підступних ворогів проникало в усі сфери пропаганди й зомбування населення: «Я не міг розгадати загадку: що сталося з великою кількістю етнічних росіян, чому вони так змінилися? Звідки взялася в них ця імперська агресивність, яка межує з чистим расизмом? Просвітив мене ґаспадін Свистунов. Виявляється, є “просто росіяни”, а є ще “росіяни України”. Ось ця друга група, яку в масштабах всієї України очолює Валентина Єрмолова, а на Західній Україні Алєксандр Свистунов, заражена бацилою імперського шовінізму.
В Україні проживає приблизно 11 мільйонів осіб російської національності. Хай живуть серед нас як вільні, рівноправні громадяни і чесні будівничі Української держави, хай розвивають свою культуру, плекають рідну мову, освіту, зберігають тісні зв’язки з етнічною батьківщиною, але хай це будуть просто росіяни, а не “росіяни України” на подобіє ґаспадіна Свистунова і його шовіністичної компанії» («Художній свист ґаспадіна Свистунова» [«За вільну Україну», 18 червня 1999 року]).
Вічна пам’ять і слава борцям за Незалежність України! Їхні діла йдуть за Ними й не зітруться зі скрижалів сьогодення, майбуття…
Я на день воскресіння прийду.
Я ж бо дня того, Боже, чекаю,
бо пекельний вогонь не здолає
зжерти людську всевічну сльозу…
Ірина Калинець, «Шлюб із полином»
Він запитає (а Ірина Калинець вслід за Ним) не Бога – запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності Україну, волю для прийдешніх поколінь…
З ТАБІРНИХ МЕДИТАЦІЙ
Теодозієві Старакові присвята
……………………………………….
З неба дому голубого!
Може, приповзем колись
Цілувати землю рідну,
Любу матінку, до сліз
Дорогу, святу, свобідну…
Не минай нас, Боже наш…
……………………………………..
Роман Дурбак, священик,
табірний товариш Теодозія Старака
Богдан ДЯЧИШИН, лауреат премії ім. Івана Огієнка, доктор філософії, доцент