Віктор Палинський. «…Тінь птаха, що літає в небесах». Богдан Чепурко: у часопросторі (не)промивання. С. 210—224. У кн. – Час творити. Есеї про поетів, прозаїків, митців. – Львів: Апріорі, 2019. – 524 с.
У своїх есеях про поезію Богдана Чепурка Віктор Палинський тонко вловив те, що не завжди відкривається першому поглядові: «…Богдан Чепурко – один із найбільш загадкових сучасних українських поетів», – пише він у книзі «Час творити», у текстах, що сягають у глибінь поетового часопростору. Палинський говорить про те, чого більшість читачів «не прочитували», нагадуючи давню істину: «Бо читати й не прочитувати – то не почитати» («Дистихи Катона»).
У його словах відчутно щось більше, ніж критичний аналіз: «Чепурко запросто мандрує собі Україною босоніж (так мені бачиться) та вишукує особливі місця для своєї поезії… Та вабить оте просвітлення, що провадить твою душу в цю непроминальність». І справді – є у цій поезії рух світла, легкий і водночас глибинний, ніби тінь від крила птаха, що заглядає в небо:
Щось таке не назване, не зване
Просвітлює усе моє життя.
І все візьме – лиш тінь свою зостане,
Тінь птаха, що літає в небесах.
Богдан Чепурко, «Лірика»
Палинський слушно зауважує, що книжки поезії Богдана Чепурка – це рідкісний випадок, коли хочеться зупинитися й читати вголос, багато разів, бо рядки фіксують граничні, майже неземні стани душі – її прозорі доторки до тиші, до Бога, до внутрішнього світла. І, може, саме тому вірш Чепурка звучить, як тихе одкровення:
Не заздрить мені Бог, бо ж і живу я в Бозі,
Й вдихаю раз у раз всі тайни його Духа.
Прихилю гілку зламану до вуха…
Богдан Чепурко, «Лірика»
Тут поезія стає не лише словом, а станом присутності. І хоч би якою темною була дорога, вона завжди веде у високе й незгасне – туди, де слово перетворюється на світло.
Віктор Палинський побачив у поезії Богдана Чепурка Стусів розмисел відчаю «від сам-самотності та глибоких розчарувань-ран…»: «Від зрад тяжких піду я в монастир».
Богдан Чепурко був самітником серед людей і творчих побратимів, хоча своїми думками прагнув обійняти Всесвіт і Україну: «Й моя країна Україна / Із українськими людьми / Мені зорітиме нетлінно».
Поет ходив своєю самотою: «Самотою, сам, але – завжди з собою (лат. solus – сам-один; пов’язане зі salvus – здоровий, цілий; solidus – цілісний). З собою – неушкодженим, цілісним: “Я цілий чоловік”…» (Андрій Содомора, «Уточнюйте значення слів…», (4), https://zbruc.eu/node/119114)). І це – про Богдана Чепурка!
Його поезія – духовний портрет Поета як Людини Любові, який через Слово вчив бачити красу буття й Бога у всьому живому.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply