…Несміливі вечірні сутінки легкокрило доторкнулись несподіваним теплом, мимоволі змусивши втішно зітхнути у передчутті чогось доброго і навіть трепетного… Душа по-дитячому сподівалась на справжнє новорічно-різдвяне чудо, тому враз притихла у погляді, що незримо завмер на відстані чогось казкового крізь втаємничене віконне скло…
Раптом по той бік вечірньої прозорості з’явилася спочатку особлива тінь, а вже потім – усміхнена постать, яка світилася напрочуд дивовижним відчуттям… ЩАСТЯ. Та дива, виявляється, захопили далі, коли ось так, крізь скло, захотілося додати йому своїх кольорів і відтінків, прикрасивши барвами, що нізвідки наввипередки просилися на волю! Щастя: ти обіймаєш мене уже понад двадцять літ найріднішими усмішками найдорожчих моїх квіточки і сонечка – донечки і синочка, ласкавлячись щоразу у їхніх дзвінках і подіях, гостинах і здобутках, обіймах і сюрпризах, і просто – у тому, що Бог явив мені в них свою велику любов! Щастя: ти зігрівало мене ось уже зовсім скоро як золоту кількість літ розкошуванням у материнських і ба́тьківських обіймах та дитинному розумінні себе! Щастя: ти так довго прямувало назустріч, що твій перший дотик у пору абсолютної зневіри я навіть не одразу сприйняла, ледь не пройшовши повз тебе із давно опущеними крилами…, та ти зуміло мене відігріти й осягнути твою несподівану багатогранність і таїну, відкривши мені незнайому мене ж! Щастя: ти колись увійшло тихим і малопомітним сяйвом-силою, подарувавши моєму слову віру й долю, упевненість і справжність, стиль і навіть голос! Щастя: а знаєш, ти, виявляється, раз по раз непомітно виглядало звідусіль, крізь болі й жалі, втрати і негаразди, злети й падіння, навчаючи вирізняти тебе з-поміж сіро-буденного, на перший погляд, одноманіття, водночас із роками даруючи здатність вражено пізнавати тебе у найдрібнішому! Щастя: чомусь уявила тебе своєю чарівною новорічною ялинкою, котру я ось так незвично несподівано оздоблюю такими ж навдивовижу особливими прикрасами-зізнаннями – народжений вірш, чашка чаю, обійми рідних, нарешті голос по той бік телефонного зв’язку, усмішка вдячного читача, вдала й бажана зустріч, підтримка друзів, розуміння оточуючих, ой, а ще – жовтобагряний вальс осіннього світанку, засніжене мереживо принишклої зими, найперший порух трепету весни і раптом – небо, що поволі привітно гойдається у відображенні… калюжі! Щастя: ти неодмінно заглядай у мою долю й надалі здійсненими найзаповітнішими мріями про найсокровенніше, даруй незримі, але такі відчутні і потужні крила, і бережи, неодмінно бережи від усього, що не-…!
І між тим ці незримі іграшки-прикраси до відомої лише мені ялинки я трепетно чіпляла на уявні гілочки, розкошуючи, хоч і крізь розчулені сльози, уже в обіймах ЩАСТЯ…
Щастя
За вікном – ранкова тиша,
Перший дотик, як причастя.
А між тим вже доля пише
Тихо променями щастя.
Щось зима собі мудрує –
Засніжити хай удасться!
Хай лиш всім вона віщує
Просто променями щастя!
В кожній миті – таїною
За добро нехай воздасться
Й поряд нишком за спиною
Диха з ангелами щастя!
Оберегом хай незримо,
Наче диво на зап’ясті,
Зодягне собою зиму
Тихе мирне світле щастя!
Сипле сніг святкова днина –
Боже, дай у твоїй ласці!
Щоб вкраїнськая родина
Збагатіла ще й на щастя!
Щоб яскраві тільки зорі
Рясно сяяли причастям,
А в небеснім дивнім хорі
Нам усім співало щастя!
17–18.12.2018
Інна ГОНЧАР