За повної відсутності світла й хвороби однієї актриси у столичному Vcentri hub Солом’янський відбувся передпоказ вистави, яка вшановує полеглих волонтерів і військових: Олексія Антонова, Анастасію Тагірову, Богдана Стефанишина. На початку кожної вистави відбувається хвилина мовчання. Подивитися виставу прийшли волонтери, науковці, фотографи, поети й громадські діячі. Тривалість показу – 28 хвилин.
Дійство пройшло у камерній атмосфері. Коротка вистава оповідає про подорож волонтерської колони до окупованої Чернігівщини. В фокусі уваги автора долі трьох волонтерів, які везли гуманітарну допомогу, ліки, медикаменти, генератор, пальне до заблокованого українського міста. Рашисти зафіксували рух волонтерів у полі й двома мінами розбили колону, на жаль, українські герої згоріли живцем. Цій важкій історії й присвячена вистава.
– Ця трагедія ще й досі у моїй пам’яті, – розповідає після вистави київський драматург Ярослав Карпець. – Тоді я сильно перелякався, переживав за своїх друзів, намагався зв’язатися з волонтерською групою VPERTI, де працював. На жаль, смерть моїх побратимів Олексія й Богдана підтвердилася. Я впав у розпач. Тільки після декількох років зміг говорити про це, вирішив увічнити їх подвиг у п’єсі, а тепер уже й у виставі. Хоча б у такій формі зберегти пам’ять про них, – поділився своїми переживаннями автор п’єси, жанр якої – трагедія загибелі волонтерів.
У п’єсі два акти й десять сцен. Вона розрахована на широке коло глядачів. Зокрема, цільовою аудиторією є громадські активісти, ветерани, родичі загиблих військових, військовослужбовці ЗСУ, волонтери та всі, кого цікавить тематика громадянського суспільства й волонтерства в Україні. Постановка Марини Пучерової. Актори поділилися своїми враженнями від роботи у виставі.
Акторка Світлана Щиголєва (роль Ольги Стефанишиної і волонтерів): “Я дуже рада, що сьогодні це сталося. Для мене роль Ольги Стефанишиної була особливою — я закохалась у її образ. У мене була можливість показати різні грані: жіночу чутливість і внутрішню силу. Це дуже цінний досвід”.
Акторка Світлана Лєбєдєва (роль ведучої й волонтерів на вокзалі). “Хочу сказати всім величезне дякую за те, що приходите на такі події в наш непростий час. Матеріал дуже важкий. Його непросто проживати. Але якщо ми не будемо про це говорити — не буде ніхто. Ми маємо пам’ятати кожного загиблого, кожного волонтера, кожного, хто доклав навіть краплю до нашої Перемоги”.
Відгуки глядачів
Поет, науковець, волонтер Максим Меркулов: ”Відвідав подію, організовану добре знаним культурним діячем, поетом, прозаїком, літературним критиком, видавцем, а тепер іще й драматургом Ярославом Карпцем. Це був передпрем’єрний показ п”єси «Волонтери», присвячений тим, хто допомагав українському війську боротися з ворогом, і загинув на цій підступній війні. Історії різних людей, яких об’єднало бажання служити Батьківщині навіть ціною власного життя, вкотре доводить, що країна, яка народжує таких героїв, незламна: скільки б її не топтав ворожий чобіт, вона все одно відродиться з попелу, яко міфічний птах Фенікс. П’єса “Волонтери” змушує серйозно замислитися над тим, наскільки близько війна перебуває біля кожного з нас, який слід вона вкарбує в історичну пам’ять України і всієї Європи. Гіркий і пронизливий твір, що, подібно до йоду на рані, не дає задрімати й відвернутися від страшної реальности, яка наполегливо стукає у двері як до окремої людини, так і до всього суспільства”.
Фотограф Ігор Рубцов: “Загадкова сила театру в тому, що ніколи не знаєш, де тебе промурашить. В уславленому театрі такий ефект очікуваний, а в незнайомій камерній студії від себе вимагаєш емоційного контролю. Тільки не завжди виходить. Це трапляється, коли тема вистави проходить дуже близько до чутливих душевних струн. Я не слідкую за датами і можу переплутати місяці, навіть пори року. А тут подивився в календар і зрозумів, що актори готують прем’єру до Дня волонтера. Тобто, в театрі «Вільні» на Великій Васильківській, 67/7 заплановано першу публічну виставу, 5 грудня о 19-й годині. Але, як це іноді траплялося раніше, я прожив сценічну інтерпретацію деяких подій початку 2022 року за тиждень до дати.
Автор п’єси – Ярослав Карпець в цій творчій роботі віддав належну пам’ять волонтерському служінню Олексія Антонова, Анастасії Тагірової та військового Богдана Стефанишина. Відповідь на питання, чому саме їхній історії, проста: Ярослав знав їх особисто. Напевно, як особисто знаємо ми, та й долучаємося самі до волонтерської справи, хоча б матеріально, маючи друзів, які щось там збирають, паяють, готують, купують і передають із рук в руки бійцям. Ми звикли зараховувати волонтерів до добровільних звитяжців тилу, але чимала їхня кількість періодично перебуває там, де військовослужбовці отримують статус учасників бойових дій. Особливо якщо ми говоримо про волонтерство періоду повномасштабного вторгнення. Скільки цих робочих бджілок полягло від зброї вoрoжoї армії? Невідомі нам цифри колись жахатимуть нас на тлі всіх інших втрат. Серед них ті, з ким ми колись дружили. Зокрема я, дивлячись виставу, присвячену подвигу Олексія, Анастасії і Богдана, думав про важку втрату в родині пастора-волонтера, який в 2014 році пропонував забрати на період війни мою доньку: нехай би пожила в небезпеці, доки не завершиться війна. Але вона тільки набрала обертів. Сім’я Кучерявенко – подружжя і їхні діти словом і справою служили країні, дбали про людей. В розпал повномасштабки батько із сином доставляли питну воду до звільнених з окупації херсонців. Оператор ворoжoгo дрона умисно цілив в цивільну машину з волонтерами. Влад Кучерявенко отримав важке поранення, а його син – Артур, друг моїх дітей, від цього ж удару не вижив.
Вшановуючи поіменно звитяжців, ми складаємо з окремих портретів картину нашої країни. Я згадуватиму виставу «Волонтери», повертаючись до світлин, зроблених під час допрем’єрного показу за відсутності електроенергії в мережі. При цьому ролі хлопців виконували дівчата. Ми знаємо, чому все так відбувається і хто в усьому винен. І знаємо, що існує тільки один сценарій справедливості: демонтаж рaшистсьkoї версії нeoнaцизмy, міжнародний суд і довготривале відшкодування завданої шкоди з перспективою на майбутні покоління. Зіграна п’єса вимагає такої справедливості, закликаючи нас пам’ятати ціну свободи”.
Оксана Гудзь (волонтерка, поетеса): Хоч я й бачила не всю виставу, мені було цікаво прийти. Бо я сама волонтерка: теж плету сітки від початку війни й до сьогодні. І вважаю це дуже потрібною справою. Так, я не знаю, змогла б я волонтерити так, як ті, хто загинув…Але те, що я побачила, знову розриває душу — як у перші дні війни, коли читала новини про їхню смерть. Мені, можливо тому, що я бачила лише частину, трохи не вистачило обсягу. Адже перелік загиблих волонтерів має бути значно довшим. Це лише верхівка айсберга. Багато людей загинуло під час евакуацій у різних містах… Було б добре, як на мене, доповнити виставу ще кількома персонажами з різних регіонів — додати ширшого зрізу. Мені хочеться, щоб імена загиблих знали. Щоб дітей називали їхніми іменами, а не “Байрактарами“.
Андрій Вороний
Фото Ігоря Рубцова
Leave a Reply