“Кожен українець може поділитися своїми творами, які навіяла жахлива війна росії проти України… Адже багато людей мають потребу ділитися поезією, рефлексувати біль крізь змістовні рядки своїх творів” (з повідомлення Міністерства культури та інформаційної політики).
«З України зробили лечо…»
.
***
Квіточко моя люба.
Квіточко моя тиха.
Чи відчуваєш згубу,
Чи відчуваєш лихо?
Чи не болять світанки
Кров’ю умиті, прошиті
Залпом ворожих танків?
Чи мрії твої прожиті?
.
***
Як же остогид, набрид
Отой орківський гібрид:
Бо не руський, а кацап,
Не баран, не буйвол – цап.
.
***
Відведу від Прип’яті біду.
Відверну від припутнів тривоги.
Хай дурманять нехристів дороги.
Я ж колишу долю молоду.
Щоб тут духу твого не було,
Нелюде кацапський, орський сину,
В пеклі ти уже, за волосину.
Світла не здолає твоє зло.
.
***
Буча, Ірпінь, Гостомель!
Не залишайте вітрам
Цей непоправний шрам.
Світе, ти бачиш, хто ми.
Ворзель і Бородянка…
Господи, сохрани
Всіх, хто живий, від війни.
Адже війна – не водянка.
Бо пухирець прорве –
Й позаживає тіло.
А те, що в огні перетліло,
Братиме за живе.
Боже, тобі все відоме.
Не залиши вітрам
Цей непоправний шрам:
Бучу, Ірпінь, Гостомель.
.
***
І будуть з великим німбом
Апостоли Правди, Свободи.
І вийдуть на прощу ніби
Народи – як до госпо́ди.
І вийде моя Україна
І ваша та й на роздолля,
Де схил, мов усмі́шка зміїна,
Та вольному – воля.
.
***
Плаче небо і плюшевий світ.
Усевишній вмостився в куточку,
Де надія – у кожнім росточку,
Кожнім дні – від Провід до Провід.
Призабули уже про COVID,
Як нешлюбного сина чи дочку.
Спить майбутнє твоє в сповиточку.
Визріває Новий завіт.
Чи Новітній – на всі часи,
На усі рубежі, покоління:
Бородатий – не для гоління
І окатий – не для краси.
.
***
Боятись негоже, де небо погоже,
Де з нами і Бог, і Дніпро.
У мить, що батожить, нещастя захоже
Не зможе здолати добро.
Не вистигнуть душі, палкі, небайдужі,
Допоки на вістрі – життя.
І серед морозу, шаленої стужі
Любов буде, як вишиття.
.
***
Земля твоя – не сирітка.
Тут сонечко гріє, хоч зрідка.
Тут пахне теплом і весною,
Тут рідний із твердю земною.
Щоразу облом, як облава.
Героям слава!
.
***
Чи пішов, чи землю ту знайшов,
Теплу і суху, недоторканну?
Все питаю, бо як в Лету кану,
Зарубцює час найбільший шов.
І ні дощ, ні віхола, ні сніг,
Що цей світ маніжать і крутіжать,
Не навчать ріднішать і простішать,
Не збивати з пантелику, з ніг.
.
***
Тут моя пуповина,
Ветхий біль ветхих літ.
Цій землі дуже винна.
Червоніє тут глід.
Осипається хвоя
Зі столітніх смерек.
Ця земля знала воя,
Що ішов поперек.
Ця земля знає тугу
Й має вічну жагу,
І її (знать, як другу)
Не зігнути в дугу.
.
***
Я тебе люблю безповоротно.
І молюсь щомиті, бо люблю.
Понад нами – небеса вільготно
З оберемком болю і жалю.
В небесах – невиписана повість.
Та відомий снайперський сюжет.
Не кажіть, що все це – випадковість.
Не ховайте совість під манжет.
.
***
Когорта посполита вся
Для владних – мов зерно.
Не вмів – навчить молитися,
Коли життя – на дно.
Й не треба довго злитися,
Як стигне стремено.
Дірява трохи свита вся,
Та гріє знамено.
.
***
З України зробили лечо.
Не вкладається в голові,
Як мертвіють щоднини живі,
Як живим і чаїно, й лелечо.
.
***
Підставлю тобі, побратиме,
Тендітне своє плече.
Та хто після нас нестиме
Той хрест і сльозу, що пече?
Та хто після нас розтопить
Байдужості лід?
І чи не змарніють стопи,
І чи не загубиться слід?
.
***
Який урок, такий і крок.
Які слова – такий пророк.
Афінно чи атенно.
Від тверді – в небо, до зірок.
Добро зносилось до дірок.
А правда – підросте-но.
Яка ходьба, така доба.
Яка доба, така ходьба.
А треба йти святенно.
Щомиті – постріл, молотьба,
І завжди – раб ти чи раба
Господня, цілоденно.
.
***
Ой, думочко, думо,
Б’є неначе струмом
З Криму – до Кубані.
Ви відчули, пані?
А ви, посполиті,
Із відваги литі?
Не верба б’є – струмом.
Ой, думочко-думо.
.
***
Плачем не зараджу, плачем не розраджу.
Не спас ще нікого плач.
Узятись за пряжу, розставити стражу,
Згадати, хто велет, силач.
Як жити – любити, не вмерти без свити.
У сяйві стрітенських свіч
Добро обігріти, надію – та й квити.
Й з любов’ю щоб віч-на-віч.
.
***
Від стопи і до стопи.
Від надії до надії.
Підле слово не зігріє,
Як льодочок не топи.
Від крила – і до крила.
Скоро станемо ріднею,
Навіть Бог, що йде стернею,
І весна, що розцвіла.