«Бідний і молодий літератор-початківець марно намагався кудись прилаштувати свої рукописи. Нарешті, опинившись віч-на-віч з усіма жахами голодної смерті, він розповів свою сумну історію одному знаменитому письменнику, просячи в нього поради та допомоги. Ця великодушна людина негайно відклала всі свої справи і взялася за читання одного з неприйнятих рукописів.
«Ваш рукопис доволі цікавий; зайдіть до мене в понеділок».
У призначений час знаменитий письменник з люб’язною посмішкою, але не кажучи ні слова, розгорнув перед літератором-початківцем свіжий номер журналу. Яким же було здивування бідного юнака, коли він побачив, що в журналі надруковано його власний твір!
– Як я зможу віддячити вам за цей благородний вчинок! – промовив він, падаючи на коліна і вибухаючи сльозами.
Наступного тижня молодик прийшов із п’ятьма раніше відкинутими рукописами. Знаменитий письменник трохи здивувався, оскільки в книжках він читав, що молодому генію допомога потрібна лише один раз. Однак він переорав і ці сторінки, зриваючи дорогою зайві квіти красномовства і розчищаючи зарості прикметників, після чого йому вдалося прилаштувати ще два рукописи.
Минуло близько тижня, і молодик з’явився з новим вантажем.
Удруживши вперше молодому страждальцю, знаменитий письменник відчував глибоке внутрішнє задоволення, порівнюючи себе з благородними героями з книжок; проте він починав підозрювати, що натрапив на щось нове щодо великодушних вчинків. Його ентузіазм дещо охолонув. Усе ж таки він не знайшов сили відштовхнути молодого автора, який пробивав собі дорогу, до того ж той ринув до нього з такою наївною простотою і довірливістю.
І ось справа скінчилося тим, що молодий літератор-початківець осідлав знаменитого письменника. Усі його слабкі спроби скинути цей вантаж не вели ні до чого. Він повинен був щодня давати поради своєму юному другові, щодня заохочувати його; він повинен був прилаштовувати його рукописи в журнали, переписуючи щоразу все від слова до слова, щоб надати творові пристойного вигляду. Коли нарешті дебютант став на ноги, він завоював собі блискавичну славу, описавши особисте життя знаменитого письменника так саркастично і з такими уїдливими подробицями, що книжка розійшлася в багатьох примірниках. І серце знаменитого письменника не витримало приниження. Випускаючи останній подих, він сказав:
– Стережіться літераторів, які пробивають собі дорогу, друзі мої. Кому бог приготував голодну смерть, того не треба самовпевнено рятувати… (Марк Твен. «Розповіді про великодушні вчинки»).
Приводжу цей блискучий уривок майже дослівно. Краще не напишеш! Технологія не нова. Але у вік Інтернета її можна ще вдосконалити.
Юнак (чи юнка), не дуже обізнаний в орфографіі та пунктуації, але з хворобливими амбіціями, знайомиться (не випадково – усе заздалегідь продумано!) з метром. Далі – по Марку Твену. І одночасно заводить знайомство ще з кількома впливовими людьми. Усі вони, не знаючи один про одного, допомагають такому наївному і вдячному хлопчикові, що із захватом розповідає кожному, яке враження справили на нього твори метра. І той розуміє: якщо так сподобалися його твори, то це доказ, що цей молодичок ду-у-же розумна людина! Може, й талановита… Ну, зараз пише якусь маячню, але ж… мої ж твори сподобалися! Навіть цитує (той вивчив кілька назв книжок і кілька абзаців, та й цього виявилося досить).
Ну, як тут не допомогти!.. Відредагувати текст (переписати наново), замовити словечко знайомому редакторові – і опус початківця в газеті чи в журналі! Ще й з кількома добрими словами від метра.
І так – від кожного.
Потім з вимоленим відгуком одного метра треба ознайомити іншого. «Випадково». «О, і цей про нього добре написав! Знає його!.. Мабуть таки, в ньому щось є».
Чим більше знайомих метрів, тим більше відгуків. Потім треба «переопилити ці квіти» – і юнак (чи юнка) вже «відомий письменник»! А як же! «И сам Марсель Марсо ей что-то говорил» (В.Висоцький).
Відгук про одні вірші стає передмовою книжки для нових, про які метр, який написав ці кілька рядків, щоб підбадьорити «молодого літератора», – ні сном, ні духом…
Ще потрібно фото на фоні метра. І бажано – кількох. Фото викласти у Фейсбуці. І – усе.
Відтепер можна знайомитися з усіма доступними в мережі літераторами, ставити їм «лайки», залишати пафосні коментарі. Усі літератори марнославні. Усі люблять лестощі. Усі ревниві до слави – навіть «лайки» рахують і сумують, що в суперника їх більше.
І ось уже купа «друзів», які одне одного ніколи не бачили, як і самого автора. Але всі вже впевнені, що їх візаві – незвичайна людина (скільки відгуків, скільки публікацій у ФБ!).
Ви скажете – а як же вірші? Мовляв, усе вирішує творчість!
А все просто. Уламки штампів плюс уривки плакатів. Перемішати і випадково з’єднати. У цій випадковості – таїна… Глибокі «мислі»… Починаєш ламати голову, що ж воно означає? Не можеш збагнути? О, це, мабуть, щось геніальне, і, мабуть, не все геніальне – просте… Дурня на вигляд, але ж – «сам Марсель Марсо…». Мабуть, це я не розумію… «Чорний квадрат»… Ні, уже було. Тоді – «Зелений прямокутник»! Глибоко копає! Що б це означало?.. Новаторство. Неочікувані образи. Асоціації. Недомовленість. І ще багато чого придумає наївний читач!
Казочка про «голого короля» – вічна…
Молодик уже позбувся своєї «наївності», тож дозволяє собі хамовиті випади проти інших літераторів. «Має свою думку» – ось як це називається. Та все одно йому треба бути пильним: нападати, тільки якщо метр-патрон дав команду: «Фас!». І важливо не переплутати, на кого і за що… Кишеньковий песик – гадаєте ви?
О, ні! Тонкий психолог!
Цей «песик», коли заматерніє, ще перегризе горлянку черговому «метру», якщо потрібно буде довести відданість іншому, впливовішому.
Він тихенько насміхається над старими дурнями – літературними бабами й дідами, яких так легко переконати, що молоде покоління «жадібно вбирає і вивчає їхню творчість». Так, навіть найталановитіші літератори ловляться на це. Ревнощі жінок і ревнощі літераторів – рідні сестри. Ні, ревнощі останніх – дужчі!
«У вас так не вийде! – з мерзотною усмішкою скаже він наївному співбесіднику. – Вони люблять молодих! Вам – не повірять!»…
P.S. Якщо хтось угледів схожість з певними особами, то це його особиста справа.
Реджина Полиненко.
м. Кропивницький