У статті розглянуто дослідження Івана Франка про створення світу в біблійному контексті, його науково-історичний аналіз в розрізі археології, філології, лінгвістики та міфології.
Постать Івана Франка сприймається як яскрава зірка української літератури – прозаїка, поета, літературознавця, а також громадсько-політичного діяча. Менш відомою залишається наукова діяльність Франка, що стосується історії міфології та релігії. Розглянемо «Біблійне оповіданнє про сотвореннє світа в сьвітлї науки», вперше видане у 1905 р. Пізніше, у 1919 р. вийшло перевидання з доповненнями професора д-ра Сушка, згодом – перевидавалося. В той же час, низький рівень оприлюднення, а власне, небажаного, був зумовлений революційною (як на той час) суттю викладу. Дослідник ставив за мету «написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта, напечаттати її в тисячах примірників і розкинути між народ … щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску» [8, с. 9]. Проте вдалося видати лише п’ятсот чи декілька сотень примірників. Духовенство, щоб уникнути не потрібних догматикам дискусій, викупило і знищило майже весь наклад праці Каменяра. На початку автор застерігає, що «не виссав собі тут анічогісінько з пальця. Я подаю здобутки новітньої науки, лише маленький вибір із багатого скарбу тих здобутків». І далі: «Ширіть скрізь і все Правду. Бо хоча Правда зараз усім гірка, та все-таки згодом вона скрізь бере верх» [8, c. 9]. Слова про Правду є актуальними і сьогодні через століття після смерті великої людини. Вона завжди була не солодка, лише відрізнявся рівень її гіркоти.
У чому ж полягає гіркота правди Івана Франка? Біблійна версія, а власне, їх дві, про створення світу і людей, були запозичені євреями в інших народів; в ході адаптації міфів, євреї подали два означення бога (богів): у множині «Елохім» і в однині «Яхве»; розрізнення були збірками різнорідних матеріалів; П’ятикнижжя Мойсея написане не в час життя Мойсея, і не ним самим, а після повернення євреїв з Вавилонської неволі, коли вже була забута мова часів Мойсея. Означені твердження були неприйнятні для надто релігієзованих мас на поч. ХХ століття, часто, і тепер, і ці ж тези науково обґрунтовувалися тоді, і тим паче, зараз.
Фанатизм часто є причиною чи наслідком масового соціального й релігійного невігластва. У православ’ї поширена думка, що найкращий шлях до сердець – повне нерозуміння [5, с. 322]. Ввизначення, становлення і часто сам зміст тексту віруючі вважають священною таємницею, яка оберігається зусиллями богословів і через запропоновані ними правила розуміння слова Божого [2, с. 5]. Церковне тлумачення Біблії зазначає, щоб зрозуміти складні місця або рідкісні чи навіть єдиний раз ужиті слова, екзегеза Старого завіту користується єврейськими граматиками, лексикографами та інтерпретаторами. Покладене на екзегезу завдання не може бути виконане без наукових досліджень [7, с. 58, 63]. Дійсно, ставимо риторичне запитання, як же без них?
Світські наукові дослідження минулого та сьогодення доповнюють сутність праці Івана Франка, одні аспекти розширюють, інші подають у дещо іншій інтерпретації. Релігійні джерела оминають деякі питання, праці Франка, інші – визнають, ще інші наповнюють більш образним змістом. В ході перекладів зі староєврейської на арамейську, з неї на європейські мови, а з них – на українську, виникали неточності через часову відстань написання оригіналу і специфіки староєврейської мови, а власне – і самі автори «священної книги євреїв» допускали помилки. Так, «Дух Божий носився над безоднею» [6, с. 7], в оригіналі написано «Ріх сиділа на водах», де Ріх у староєврейській мові жіночого роду – божа сила, як птаха [8, с. 42], є видозміню угарітської поеми, в якій бог сидить на воді, як птах на яйцях і висиджує життя. Схожі версії є у фінікійців та єгиптян, тому не дивно, що «Ріх» з’явилась і у євреїв. У біблійній версії створення світу зустрічаються й інші аналогічні видозміни. Було би дивно, якби все видалось інакше [3, с. 20]. Бо ж дійсно, євреї – не інопланетяни, і так чи інакше, в ході конфліктного і мирного діалогу культур, попри монотеїстичну окремішність, чимало міфологем запозичили, доповнили і навіть привласнили собі.
Перед приходом у Палестину євреї шанували семітські божества: Ел-Шаддай і Елохім, чим і пояснюється множина у першій главі «сотворімо» і т.п. Після утворення союзу єврейських племен, відбувся розрив з релігійною множиною. Елохім (множина) нівелювався у Яхве, висунутим на перше місце близько Х ст. до н.е., і це справжнє ім’я бога, відкрите Мойсею [1, с. 38, 4, с. 691]. Деякі дослідники в «Елохім» вбачають подружню пару семітського культу – Ел і Ашера. Доктор богослов’я Оксфордського університету Франческа Ставрокоупл подає, що жіночому божеству Ашерах, дружині Яхве, поклонялися семітські народи, що підтверджується археологічними даними і деякими місцями Біблії [9].
В Італії вийшла книга Роберто Баретта та Елізабетти Бролі «Одинадцять заповідей». Авторів, які працюють у газеті Папської біблійної комісії, і заручилися благословенням Ватикану, консультував міланський теолог дослідник Біблії. У книзі зібрано 60 помилкових висловлювань і неправильних інтерпретацій у тексті Біблії. При написанні були використані джерела і відкриття, прийняті Церквою, які ще не дійшли до широких мас. На думку Енріке Мірета, президента Асоціації теологів ім. папи Іоанна ХХІІІ: «Завжди існувало дві гілки віри: одна з них належить освіченій еліті, яка слідкує за відкриттями біблійного вчення, а інша – простим людям, яких протягом довгих років тримали в незнанні…» [9]. Як бачимо, Іван Франко належав до першої гілки віри, шкода, що його не розуміли, часто і тепер не розуміють представники іншої гілки спільного Дерева життя.
Список використаних джерел
- Гече Г. Библейские истории. М.: изд. полит.литературы, 1990. – 318 с.
- Головащенко С. Біблієзнавство. – К.: «Либідь», 2001. – 496 с.
- Косідовський З. Біблійні оповіді. – К.: Політвидав, 1978. – 400 с.
- Лубківський В.І, Лубківська М.В. Історія релігій: підручник. – К.: 2004. – 696 с.
- Мизун Ю.В., Мизун Ю.Г. Тайны богов и религий. – М.: Вече, 1999. – 576 с..
- Семака Є. Біблійна історія Старого завіту, Біблійна історія Старого завіту. Земне життя Господа Ісуса Христа. – К.: Час, 1992. – 240 с.
- Тлумачення Біблії в Церкві. Папська Біблійна комісія. – Львів: «Свічадо», 2010. – 148 с.
- Франко І. Біблійне оповіданнє про сотвореннє світа в сьвітлї науки. – Нью-Йорк: Оріяна, 1969. – 98 с.
- Хосе Мануэль. Ева яблуко не ела? // Интересная газета. Мир неопознанного.– 2012. – №12. – 16 с.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Спадщина Івана Франка у світлі сьогодення», присвяченої 160-річчю від дня народження Івана Франка (19-20 травня 2016 року, м. Слов’янськ). – Слов’янськ: ДВНЗ «ДДПУ», 2016. – 148 с.
Ярослав Дзісяк, кандидат історичних наук, викладач Чортківського коледжу економіки і підприємництва ТНЕУ. Іван Франко як дослідник Біблії
Біблійне оповіданнє про сотвореннє світа в сьвітлї науки», вперше видане у 1905 р. Пізніше, у 1919 р. вийшло перевидання з доповненнями професора д-ра Сушка, згодом – перевидавалося. В той же час, низький рівень оприлюднення, а власне, небажаного, був зумовлений революційною (як на той час) суттю викладу. Дослідник ставив за мету «написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта, напечаттати її в тисячах примірників і розкинути між народ … щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску». Проте вдалося видати лише п’ятсот чи декілька сотень примірників. Духовенство, щоб уникнути не потрібних догматикам дискусій, викупило і знищило майже весь наклад праці Каменяра. На початку автор застерігає, що «не виссав собі тут анічогісінько з пальця. Я подаю здобутки новітньої науки, лише маленький вибір із багатого скарбу тих здобутків». І далі: «Ширіть скрізь і все Правду. Бо хоча Правда зараз усім гірка, та все-таки згодом вона скрізь бере верх». Слова про Правду є актуальними і сьогодні через століття після смерті великої людини. Вона завжди була не солодка, лише відрізнявся рівень її гіркоти.
У чому ж полягає гіркота правди Івана Франка? Біблійна версія, а власне, їх дві, про створення світу і людей, були запозичені євреями в інших народів; в ході адаптації міфів, євреї подали два означення бога (богів): у множині «Елохім» і в однині «Яхве»; розрізнення були збірками різнорідних матеріалів; П’ятикнижжя Мойсея написане не в час життя Мойсея, і не ним самим, а після повернення євреїв з Вавилонської неволі, коли вже була забута мова часів Мойсея. Означені твердження були неприйнятні для надто релігієзованих мас на поч. ХХ століття, часто, і тепер, і ці ж тези науково обґрунтовувалися тоді, і тим паче, зараз.
Фанатизм часто є причиною чи наслідком масового соціального й релігійного невігластва. У православ’ї поширена думка, що найкращий шлях до сердець – повне нерозуміння. Ввизначення, становлення і часто сам зміст тексту віруючі вважають священною таємницею, яка оберігається зусиллями богословів і через запропоновані ними правила розуміння слова Божого.
Світські наукові дослідження минулого та сьогодення доповнюють сутність праці Івана Франка, одні аспекти розширюють, інші подають у дещо іншій інтерпретації. Релігійні джерела оминають деякі питання, праці Франка, інші – визнають, ще інші наповнюють більш образним змістом. В ході перекладів зі староєврейської на арамейську, з неї на європейські мови, а з них – на українську, виникали неточності через часову відстань написання оригіналу і специфіки староєврейської мови, а власне – і самі автори «священної книги євреїв» допускали помилки. Іван Франко звертав увагу на неточності попередніх перекладів Біблії.
Так, «Дух Божий носився над безоднею», в оригіналі, пише Франко, вказано «Ріх сиділа на водах», де Ріх у староєврейській мові жіночого роду – божа сила, як птаха, є видозміню угарітської поеми, в якій бог сидить на воді, як птах на яйцях і висиджує життя. Схожі версії є у фінікійців та єгиптян, тому не дивно, що «Ріх» з’явилась і у євреїв. У біблійній версії створення світу зустрічаються й інші аналогічні видозміни. Було би дивно, якби все видалось інакше. Бо ж дійсно, євреї так чи інакше, в ході конфліктного і мирного діалогу культур, попри монотеїстичну окремішність, чимало міфологем запозичили, доповнили і навіть привласнили собі.
Наступне, наголошує Франко, в оригіналі у першій і другій главі Книги буття вказано «Елохім» і «Яхве». Перед приходом у Палестину євреї шанували семітські божества: Ел-Шаддай і Елохім, чим і пояснюється множина у першій главі «сотворімо» і т.п. Після утворення союзу єврейських племен, відбувся розрив з релігійною множиною. Елохім (множина) нівелювався у Яхве, висунутим на перше місце близько Х ст. до н.е.
В Італії вийшла книга Роберто Баретта та Елізабетти Бролі «Одинадцять заповідей». Авторів, які працюють у газеті Папської біблійної комісії, і заручилися благословенням Ватикану, консультував міланський теолог дослідник Біблії. У книзі зібрано 60 помилкових висловлювань і неправильних інтерпретацій у тексті Біблії. При написанні були використані джерела і відкриття, прийняті Церквою, які ще не дійшли до широких мас. На думку Енріке Мірета, президента Асоціації теологів ім. папи Іоанна ХХІІІ: «Завжди існувало дві гілки віри: одна з них належить освіченій еліті, яка слідкує за відкриттями біблійного вчення, а інша – простим людям, яких протягом довгих років тримали в незнанні…». Як бачимо, Іван Франко належав до першої гілки віри, шкода, що його не розуміли, часто і тепер не розуміють представники іншої гілки спільного Дерева життя.