Інтимна поезія є певним ризиком для її автора, оскільки мусить витримати делікатний баланс. Тільки тоді вона справляє і естетичне враження, бо не лише короткочасне подивування від відкритості теми. Поетична збірка Тетяни П’янкової «Цілунок у тім’я», що побачила світ у видавництві «DISCURSUS», є навіть не прикладом, а швидше виявом саме такої делікатної і багато в чому граничної інтимної лірики.
Чому не прикладом – що в тому є натяк на шаблон, вияв же зберігає за собою усю оригінальність. Літературознавець Євген Баран, характеризуючи збірку «Цілунок у тім’я», влучно зазначає, що героїня поезій Тетяни П’янкової «…виривається за межі змісту, є готовою до внутрішньої і зовнішньої боротьби за індивідуальне щастя. Так, її героїня є егоїстичною, аби ствердити своє право бути собою».
Конденсація художньо образу, діалогічність викладу (що складає враження безпосереднього спілкування), оригінальна ритмічна організація тексту і міфопоетична канва – все це переплітається рівно настільки, аби витворений вірш повів за собою, але не перенаповнив. Ці поезії не приторні і не пафосні, і майже не здатні до самоповторення.
Образ жінки, який проступає з-за рядків поезій збірки «Цілунок у тім’я» – не позначений роллю нареченої, коханки, шлюбної жони а чи мрії. Він змінюється, втікає від одного вірша до іншого, аж доки останнім рядком збірки не доводить: життя варте того, аби його підсолоджувати. Віршами, емоціями – та хоч просто цукерками. І це потрібно робити, і робити щиро – бо час біжить. Героїня збірки ловить вітер і ворожить на долю, перевтілюється з Мавки на Відьму і навпаки, вона живе. Навіть всупереч багато чому:
Так мучить буденність. Цей розпач не має жити…
А вітер у косах – хвилююче і незвично.
І їй, ненормальній, так треба його вловити.
Собі.
У волосся.
Красиво.
Собі.
Навічно».
