Цієї неділі, 14 лютого 2021 р., за три години до півночі довелось іти в похоронній процесії з лампадкою за Меркуціо і Тібальдо вулицями Івано-Франківська. Ближче до склепу (розуміти, як підвал Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка), де відбувався другий акт постапокаліптичної вистави «Romeo & Juliet» (2021) режисера Ростислава Держипільського, свічку наздогнав вітер – і вогонь погас.
Щось аналогічне було, коли в першому акті після маскарадного балу (а це вже механічний цех інноваційного центру Promprylad.Renovation) Меркуціо наздогнав няню Джульєти і… в такт до тілесно-лібідозної тональності постановки обоє погасили шал інстинктів.
Загалом образ няні (яку зіграла Ольга Комановська) у виставі – втілення жіночої сексуальної акцентуації. Це інша крайність до образу, майже мадонни, стриманої Джульєти (Інна Бевза). З одного боку океан хтивості, з іншого палітра цнотливості, відданості, платонічного, а потім і тілесного кохання. Такий контраст тільки підсилює суть обох суб’єктів до максимального забарвлення. Прикметно те, що й музична лінія Джульєти – арія Генделя (де нічого зайвого, одна гармонія), а няні – словом, вона «танцює» під будь-яку ритміку і мелодику в унісон до своєї чуттєвості.
Натомість в другому акті і вона, і всі інші герої, доведені до прояви своєї сутності на максимум, опиняються в чистилищі. Тут вже локусом зіграв фрактал з сіткою-кліткою. У першій частині постановки в такій же сіткою огородженій сцені, тобто на ринзі, відбувся бій на смерть Тібальдо (Юрій Вихованець) з Меркуціо (Іван Бліндар). А аже в другій – цей простір 3×4 став чистилищем. Куди як не самотужки, то силою заганяють і питають, що зробив.
Ромео (Олег Панас) лежить тут і абсолютно непотішний від вигнання і розлуки з Джульєтою. Няня, та спочатку хтива, розгульна, але добра жінка, давитиметься сльозами, бо примушує вихованицю брехнею до нелюбого шлюбу. Тай граф, якому спало на думку одружитися з дочкою Капулетті, теж боятиметься наблизитись до обраниці.
Жінка Капулетті (Тетяна Гірник), у якої в другому акті з’являється до горла прикріплена рука з довгими металевими нігтями, теж спазмуватиме страхом присилувати дочку до заміжжя з графом. Сам Капулетті (Юрій Хвостенко) дійде до афекту, коли примушуватиме Джульєту йти в розріз з почуттями.
Зрештою, як і годиться в чистилищі, тут ніхто нікого не мучить, просто душа відтворює в пам’яті, що зробила, і від того корчиться в спазмах і боротьбі з болем.
Приводять сюди героїв історії три еринії. Мандруючий образ з dramma per musica «Hamlet». Окрім того, з цією постановкою «Romeo & Juliet» об’єднує одна й таж музична тема ериній.
Ще одна музична лінія, яка вирізнялася на тлі ексцентричного звучання постановки, є мелодія дудука. Наприкінці другого акту Ромео насамоті грає на цьому інструменті. І це увиразнює сум героя більше за сльози, на які не скупилися персонажі в другому акті.
Масштаби механічного цеху і автентичний індустріальний антураж постановки впереміш з готикою підсилювала не лише музична тканина, яку створили Ілля Разумейко та Роман Григорів, але й звуки самого заводу. Глядачів впускають у простір вистави, гучно відчиняючи двері цеху. Грюкіт старих залізних дверей, напівтемне часткове освітлення, механіка, персонажі, які «не ховаються за куліси,» чекаючи виходу, а присутні тут і зараз для оглядин і для короткого резюме дійства, – це з перших секунд сугестування ексцентричного, готичного, як кажуть творці «Romeo & Juliet», – постапокаліптичного дійства.
Ще одним ексцентричним випадом постановки, якщо не згадувати про абсолютно неепатажну в контексті вистави сцену з оголеними тілами у сауні (яку спеціально облаштували у механічному цеху), був в’їзд вантажівки, куди монахи-францисканці завантажили тіла Тібальдо та Меркуціо. Після чого і актори, і глядачі в одній процесії рушили «до склепу». А там вже продовжилися трансформації образів і засобів.
Мабуть, тому головний режисер «Дикого театру» Максим Голенко один з перших резюмував у Facebook під час антракту вистави: «Франківське «Ромео та Джульєта» реально одне з найбезумніших безумств, що трапилися з укртеатром за останні роки».
Христина Букатчук
