У червні Олесь Санін — український кінорежисер, актор, оператор, продюсер, музикант, здійснив свій візит до Косова з інтерактивним шоу про те, як знімався фільм «Довбуш».
Першими зустріли режисера глядачі, які зібралися в громадському просторі «Вільні», що функціонує на першому поверсі мультифункціонального культурно-креативного хабу «Центр карпатської культури». Присутні подивилися фільм «Довбуш» і наживо поспілкувалися з Олесем Саніним, дізнались багато цікавих фактів про зйомки фільму.
«Інтерактивне шоу про те, як знімався «Довбуш», від режисера фільму Олеся Саніна об’єднало в стінах нашого простору багато людей, безліч щирих емоцій і чимало донатів на РЕБ для МЕДроти 10 ОГШБр. Всього зібрано 29000 грн, з яких 13 500 виторгували за футболки з авторським принтом від Олексія Бондаренка. Важливо, що наш простір гуртує велике коло однодумців, перетворюється на культурно-мистецький хаб і стає цікавим для таких знакових постатей української культури, як Олесь Санін. Дякую, Маестро, що не погордували і зробили нас частинкою свого проєкту», — зазначив художник-кераміст Сергій Дутка.
А вже 3 червня викладачі та студенти Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ і Косівського фахового коледжу потрапили за лаштунки наймасштабнішого кінопроєкту.
Тривалими оваціями присутні зустріли режисера Олеся Саніна, розповідь якого була яскравою, цікавою, правдивою, насиченою багатьма фактами.
В холі та актовій залі на великих стендах були відтворені сцени та епізоди зйомок фільму «Довбуш», що дало можливість глядачам поринути в атмосферу епохи, віддаленої на 400 років назад в час опришківського руху і зануритись в глибину розповіді режисера про те, як проходили зйомки фільму, яким глядачі побачать легендарного Олексу Довбуша та інші таємниці кінострічки.
Олесь Санін протягом двох годин ділився з присутніми творчими думками та розповідав про специфіку кіномистецької діяльності. Глядачі побачили відеосюжети зі знімального майданчика, кадри, які не ввійшли у фільм і матеріали, яких не бачили навіть самі актори, відеоаудіоозвучення яких проводив Юрій Порох — завідувач навчальної лабораторії кафедри дизайну. Слухачів захопила розповідь про багатолітню підготовчу роботу для детального опрацювання історичних подій та фактів, пов’язаних із постаттю Довбуша, ідею створення кінострічки, вибір акторів та локацій, репетиції, зйомки, монтаж, мову та музику, про сотні ескізів та тисячу проб…
Пригодницько-історичний екшн «Довбуш» — один з наймасштабніших та найдорожчих фільмів в Україні, бюджет якого склав близько 120 млн грн: 65 млн з яких надала держава. Його почали знімати в 2018, але через технічні причини, пандемію, війну (понад 50 учасників знімальної групи знаходяться нині на фронті, є й втрати) фільм вийшов у світ в 2023 році — знаменний День Незалежності, день смерті Довбуша, який творці фільму трактували для себе як початок його безсмертя, коли, власне, він і став легендою.
Покази відбувалися в різних містах України, а також в Німеччині, Чехії, Словаччині, Литві, Естонії, Латвії та Кореї. Але першими його глядачами стали військові 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, до яких 16 серпня 2023 року приїхали режисер та продюсер, і в напівзруйнованій школі презентували фільм про ватажка опришків. Враження бійців про фільм надзвичайно схвилювали творчу групу.
Кінострічка Олеся Саніна про історію братів Довбушів та повстання карпатських опришків, що відбувалося на кордоні нинішніх України, Польщі та Угорщини майже 300 років тому — це історичний фільм про свободу з новим поглядом на україно-польські стосунки тих часів. У центрі сюжету — Олекса Довбуш, котрий став карпатським лицарем, бо кинув виклик жорсткому правлінню польської шляхти і свою боротьбу за справедливість почав, опинившись поза законом в карпатських лісах.
«Мій Довбуш — це такий персонаж, який не хотів бути ніяким опришком і не хотів ніякої слави. Просто обставини змусили його брати життя в свої руки і боротися за свободу, за свою землю, за свій народ. Він хотів простого людського щастя, як і всі ми», — сказав кінорежисер про свого героя.
На створення картини надихали прочитані твори українських прозаїків І.Франка, Г.Хоткевича, Ю.Федьковича, М.Коцюбинського, єврейського письменника Шмуеля Агнона, романтика польської літератури Францишека Карпінського, романіста Леопольда фон Захера-Мазоха, здійснені подорожі Карпатами разом з своїм другом і соратником Сергієм Михальчуком. Ще з дитинства вони з фотоапаратом і диктофоном пройшли і проїхали велосипедами по всій Чорногорі та околицях, протоптавши практично всі місця, пов’язані з іменем славного опришка, та записуючи легенди і співанки про нього.
Історичною базою для кінокартини стали роботи Володимира Винниченка, документи з архівів — Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові, Краковата Івано-Франківського музею Олекси Довбуша, заснованого академіком Грабовецьким. Досліджували кримінальні справи, доноси, листи. Проте найвагомішим джерелом для режисера стали праці Володимира Грабовецького, який 50 років вивчав життя і рух опришків, і сам народився на Батьківщині їх ватажка — уПеченіжині.
Режисер вдячний за допомогу, яку надали докторка наук Лариса Фіалкова з Хайфського університету — відома дослідниця Бешта і Олекси Довбуша у староєврейському фольклорі, центр Юдаїки Києво-Могилянської академії, а Йосиф Зісельс та Ігор Туров привідкрили для режисера незнаний світ того, що діялось в Україні і Карпатах у XVII-XVIII століттях.
Олесь Санін розповів, що фільм «Довбуш» — це 108 знімальних днів, близько 50-ти живописних локацій на високогір’ї Карпат, команда з 3000 людей, залучення 500-а людей для масових сцен та масштабне відтворення життя і побуту XVIII століття (одяг, помешкання, зброя, музика тощо) , 80 професійних каскадерів, команди піротехніків та історичних реконструкторів. Спеціально для фільму пошито понад 1000 костюмів, над якими працювали 300 майстрів одягу, сконструйовано унікальні карети. Зроблено все, щоб занурити глядача в цю величну історію, що розгортається в Карпатах на початку XVIII століття та є надзвичайно актуальною для України XXI століття. До виробництва залучили також професіоналів-партнерів із Польщі, США й Канади.
Для зйомок фільму об’їхали майже всю Західну Україну, обрали унікальні природні та історичні локації України: ландшафти, праліси, майже недоторкані сучасністю скелі та урочища. Зйомки проходили на реальних локаціях в Карпатах, Тернопільській та Київській областях, а також на кіностудії імені Довженка.
Розповідь режисера вражала неймовірним фактажем. Знімали стрічку в численних історичних та природних місцях, включаючи Скелі Довбуша, селище Ясіня, села Микуличин, Криворівню, долину Драгобрат, Свірзький замок на Львівщині, Дрогобичі, фортеці Хотина та Кам’янця-Подільського, печеру Вертепа — підземний музей Тернопільщини, територію заповідника Свидовець.
Затамувавши подих, студенти слухали, як для фільму було побудовано понад двадцять достовірних локацій, п’ять з них звели з нуля — фортецю біля Києва, колибу й інтер’єри замку Яблоновської, сироварню на Драгобраті й згарище церкви.
Локації будували спочатку в низині, потім піднімали на гору. Карету Яблуновської доставили на висоту 2 тисячі метрів, і коні, які тягнули карету, протягом тижня жили на цій висоті, щоб адаптуватися до атмосферного тиску.
Працювали майстри з Дрогобича, що займаються реставрацією храмів, які входять до нашої спадщини, занесеної в списки ЮНЕСКО. Відбудували інтер’єри замків в київській декорації, тому що в реальних музеях дуже складно знімати.
Цікаво, що побудовані на Драгобраті біля Попівана колиби, одну з яких розібрали з екологічних міркувань, а другу залишили в подарунок вівчарям, зараз туристи сприймають як автентичну восьмикутну колибу XVIII-го сторіччя. Консультували декораторів і допомагали будувати колибу реставратори найвизначніших пам’яток історії України, що реконструювали єдину для нас збережену автентичну архітектурну споруду — церкву Святого Юра в Дрогобичі. Деякі локації частково додавали вже на етапі монтування — як, наприклад, замок у Збаражі. Для церкви Святого Юра добудували ще одну декорацію, яку треба було спалити під час зйомки.
Працювали з реконструкторами самої епохи, щоб відтворити костюми та реквізит: одяг гвардії Потоцького, одяг смоляків, гуцулів, шляхти польської, гетьмана. Це була ціла величезна історія, дослідження, робота з науковцями, бо відтворювати одяг гуцулів, будь-яку прикрасу, всі гуцульські хрести, пояси початку XVIII століття було складно, але допомагали історики та музейні консультанти. Автентичний одяг та аксесуари Гуцульщини 300-літньої давнини — масштабна робота художниць із костюмів. При створенні костюмів для персонажів фільму стилісти вдихнули життя в живописні твори, які можна побачити у соборі Святого Юра. Цей храм відзначається тим, що всі його ікони створювалися з натури, і саме це дало змогу точно відтворити одяг реальних людей того часу.
«Я для фільму зробив понад 2000 ілюстрацій, розкадровок, маю такі товстенні альбоми на кожен епізод. У мене кожна бойова сцена розписана як партитура симфонічного оркестру, де кожен виконавець ( а в мене їх там декілька сотень було) знає, в який момент що робити», — зазначив О.Санін.
Для фільму були спеціально виготовлені бартки, ножі, пістолі, а акторів навчили бездоганному володінню ними. Артисти до деяких сцен готувались півтора року в залах, займались фізичною підготовкою, фехтуванням, з каскадерами в Києві.
«…Особливо цікавими була розповідь про створення антуражу зйомки, який відповідав часу дійства. Кожен кадр кінофільму є довершеною естетичною композицією, яка творилась не тільки фільмуванням розкішних краєвидів Карпат, але й детально дібраним одягом, прикрасами, зброєю, зачісками, деталями інтер’єру, посудом та ін. Про їх створення особливо важливо було почути студентам, які здобувають спеціалізації із декоративного мистецтва і є дотичними до створення речей за народними технологіями», — зазначила Галина Мартинюк.
Після завершення розповіді прозвучало чимало цікавих запитань, на які Олесь Санін дав змістовні, професійні відповіді. Після шоу Галина Юрчишин — директорка КІПДМ ЛНАМ, подякувала режисеру за захопливу зустріч і вручила подарунок від інституту.
Учасники інтерактивного шоу отримали на пам’ять ескізи Олеся Саніна з його автографом, зробили спільне фото на згадку про цей незабутній захід.
«Щиро вдячний за запрошення на Косівщину, яка вразила мене своєю ча-рівною красою, привітними людьми, з якими цікаво і просто спілкуватися.
Дякую всім, хто був у залі, хто потрапив у це кіно. У таких зустрічах я насправді ще хочу зрозуміти вже і свій наступний фільм… Мені потрібні ці запити глядача, жива розмова з вами», — підсумував О.Санін.
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу інтелігенції
ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».
Світлини авторки та з відкритих джерел.
