«Серед безлічи прославлених батьків народу, якими обдарувала нас історія XIХ віку, є одна постать самітна, яка не зазнала благовонних кадил громадського почитання і византійської чолобитности, ні за життя ні по смерти; дарма що ся постать висока і далеко перевисшає пересічного національного святого всіх українських земель. Це П. О. Куліш. Людина найменше популярна, найменше оцінена і, мабуть, найменше зрозуміла в усьому українському письменстві».
Зі статті Степана Томашівського «Куліш і національна українська ідея», написаній 1922 року.
Напередодні 200-ліття від дня народження поета, прозаїка, перекладача й науковця його життя і творчість викликає багато суперечливих оцінок. Насамперед через негативні стереотипи нав’язані й українськими народниками, і більшовицькою нелюбов’ю до «українських буржуазних націоналістів». На сором українського суспільства більшість творів Куліша залишається недоступною для читачів.
Доктор славістики з Канади Марко Роберт Стех називає нащадка чернігівських козаків однією з центральних фігур українського відродження ХІХ століття. Він погоджується з думкою Миколи Хвильового про те, що Куліш найбільше наблизився до типу західного інтелігента: і своїми перекладами європейських авторів, і першим українським модерністським романом «Чорна рада». Відкрийте https://www.youtube.com/watch?v=8_EZb¬kZ1fqY й за 8 хвилин переконайтеся в правдивості таких суджень.
Доповню бездоганний професійний телесюжет однодумця та партнера Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя пана Марка зауваженням Євгена Нахліка: «працюючи в Ніжині в канцелярії ліцею імені князя Безбородька в 1837–1838 роках, молодий Панько Куліш переписував для директора Екеблада „Історію Русів“. Саме цей історико-політичний трактат кінця ХVІІІ ст., що возвеличував й ідеалізував роль українського козацтва та був популярний тоді серед нащадків козацької шляхти і місцевої інтелігенції, відіграв значну роль у формуванні історичних поглядів юного Куліша». («Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель» (2007).
Майбутній літератор працював у канцелярії фізико-математичного ліцею, куди його влаштував педагог, письменник і освітній діяч Ілля Федорович Тимківський, дядько Михайла Олександровича Максимовича, ректора Київського університету Святого Володимира.
Утім, уже один з перших біографів Куліша та його давній знайомий і земляк з Новгород-Сіверського Михайло Корнійович Чалий (1816–1907) у розвідці «Юные годы П. А. Кулиша», опублікованій у травневому випуску «Киевской старины» 1897 року й зумовленій смертю цього геніального діяча, зазначав про ніжинський період життя таке: «В архивных бумагах бывшего лицея кн. Безбородко остались следы пребывания Кулиша в качестве канцелярского чиновника в лицейском правлении около 1837/8 года, при директоре Экебладе [Християн Адольфович Екеблад (1800–1877), відомий фізіолог, психолог і філософ, швед за національністю, який в 1835–1855 рр. очолював Ніжинський ліцей]».
Безумовно, Чалий, котрий сам перебував на посаді директора Ніжинського ліцею в 1869–1875 роках, був добре обізнаний з архівами цього закладу, а з іншого боку – мав відомості про юнацькі роки Куліша від нього самого та його знайомих. Тож завдяки цьому свідченню ми знаємо, що вісімнадцятирічний Куліш кілька місяців працював у канцелярії Ніжинського ліцею імені князя Безбородька, намагаючись заробити собі на навчання в Київському університеті святого Володимира.
Незабутній Ніжин і його ліцей Куліш згадав у листі від 25 грудня 1845 р. до Юзефовича, прохаючи його протекції для свого знайомого ще по Новгород-Сіверському викладача латини Івана Даниловича Юскевича-Красковського (1807–1887): «Позвольте, Михайло Владимирович, попросить Вас об учителе Красковском, несчастливейшем из коллежских советников. Во время пребывания моего в Киеве, я в его семействе был совершенно домашним человеком. Он человек весьма основательно ученый и старательный по службе. Нельзя ли сделать его в Чернигове или в Нежине инспектором?».
30 жовтня 1854 р. отримав від Івана Андрійовича Максимовича (1810–1889), професора кримінального права Н і ж и н с ь к о г о ліцею, невеличкого, але вельми цікавого та корисного для Куліша листа з Ніжина: «Весьма немногие сохранившиеся в архиве Лицея кн. Безбородко следы пребывания в бывшей гимназии… Николая Васильевича Гоголя-Яновского честь имею препроводить к Вам. Они списаны буква в букву с подлинников и пересмотрены и сверены мною самим». Ці архівні матеріали вельми прислужилися Кулішу, адже він узявся за виконання титанічної й плідної праці для висвітлення життя й літературного доробку свого кумира – Миколи Васильовича Гоголя. І став, очевидно, найпершим і найвідомішим біографом свого славетного попередника. Щось таки ріднило їх, окрім Ніжина, як мрійників тягло в мандри. Про цю роботу Куліш, зокрема, сповіщав з Мотронівки 12 листопада 1854 р. історику й археографу Осипу Максимовичу Бодянському (1808–1877). І в багатьох рядках вельми радів матеріалам, що потрапляли до його рук. «Получил я 40 новых писем Гоголя от Плетнева [Петро Олександрович Плетньов (1791–1866), російський поет і літературний критик, в 1840–1861 рр. – ректор Петербурзького університету, впливовий покровитель Куліша.] и 28 от Александра Данилевского [Олександр Семенович Данилевський (1809–1888), земляк, однокашник і близький друг Гоголя]. Какие в этих письмах есть вещи… так просто прелесть!». Багато уваги Куліш приділив і «большой сатире Гоголя, написаной в Нежине» [ідеться про сатиру Гоголя «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан»]. Адже подібні ніжинські чудасії траплялися і в часи Куліша та могли спонукати його до художніх відображень. Писав про отримання з Ніжина оцінок Гоголевих успіхів за 1828 рік. Наприкінці листа запевняв Бодянського, що готовий «снабдить каждого, работающего для общей пользы». І закінчував так: «Я все тот же, что и в 1846 году. І вчора Куліш, і сьогодні Куліш».
«Пантелеймон Куліш ставив проблему, чи ходить в учнях українська література в стосунку до російської учительки, чи має свої цінності та й інших учителів, уже європейських», – так вважає Василь Яременко. Це те питання, що його акту алізував 1847 року Шевченко: «У них народ і слово, і в нас народ і слово». В епілозі до першого видання роману «Чорна рада» Куліш перший назвав Миколу Гоголя серед українських письменників, що писали російською мовою, – і від цього визнання ніколи не відступав, уперше видавши ним написану наукову біографію М. Гоголя та «Сочинения и письма Н. В. Гоголя» – найповніше на той час, коментоване Кулішем видання.
Ніжин знову й знову привертав увагу Куліша. Так, у листі до Миколи Михайловича Білозерського від 30 січня 1854 р., від якого отримав примірники «Черниговских губернских ведомостей», він згадував про публікацію відомого історика Олександра Матвійовича Лазаревського (1834–1902) «Нежинские полковники». А своєму знайомому Івану Славницькому (бл. 1831 – не раніше 1898) писав 13 лютого 1855 р. з Борзни, що «из уездных городов лучший по обществу – Нежин». Це ще одне свідчення того, як перепліталися почуття Кулішевої натури: захоплення славною минувшиною, засвідченою величними храмами й кам’яницями, та часи, проведені в добір¬ному товаристві. А чого варта була соковита говірка ніжинських ярмарків! Тож в українськомовних творах Куліш постійно іменував місто не інакше як Ніжень – як казали в народі. Про це в краєзнавчій розвідці Євгена Луняка та Миколи Шкурка.
На початку 1860-х Ніжин знову відіграв важливу роль в особистому житті непосидючого Пантелеймона. Тоді він, фактично розірвавши шлюбні взаємини зі своєю дружиною, дуже переживав через невдачу своїх залицянь до письменниці Марко Вовчок – Марії Олександрівни Вілінської-Маркович, псевдонім якій вигадав саме він. Однак 1860 року Куліш познайомився в Чернігові з Параскевою Федорівною Глібовою (?–1867), дочкою ніжинського священика Федора Бордоноса з місцевих греків і дружиною на той час відомого українського байкаря Леоніда Івановича Глібова (1827–1893). Між Паньком і Параскою спалахнув бурхливий роман, що досяг піку в Ніжині в будинку її батька, де Куліш проживав. Почуття виявилися настільки сильними, що обоє ледь не розірвали остаточно своїх подружніх зв’язків, щоб узаконити інтимні стосунки. Утім, продовження любовних взаємин не переросло в щось суттєве: Параска повернулася до чоловіка, який їй пробачив, а Пантелеймон – до дружини.
Пантелеймон Куліш – перший вимогливий і доброзичливий критик та редактор Тараса Шевченка. За свідченням сучасників Куліш знав українську мову так досконало, як ніхто з тогочасних українських письменників, за винятком Шевченка. Кулішеве поетичне редагування справило значний вплив на розвиток образно-світоглядної системи Шевченкової поезії. Перший біограф, текстолог, упорядник і видавець найповнішого на той час шеститомного зібрання творів Миколи Гоголя, перший перекладач українською творів Шекспіра, Гете, Байрона. Куліш – батько українського роману й один із фундаторів російської історичної романістики: свою знамениту «Чорну раду» видав у російськомовному (1845) та українськомовному (1857) варіантах.
Творчу спадщину Пантелеймона Куліша активно вивчають науковці з Ніжина, Києва, Чернігова та інших українських міст, котрі готуються до конференції в Гоголівському виші на початку жовтня ц. р. Це поки що єдиний захід, що його запланував оргкомітет на чолі з міським головою Анатолієм Лінником для вшанування пам’яті видатного українця в нашому місті. «А чи не замало?» – запитують один в одного культурні ніжинці. Адже на вулиці Некрасова й досі стоїть будинок священика Бордоноса, де бував Пантелеймон Куліш. Наперед знаю чиновницьку відповідь: немає коштів на його реставрацію та музеєфікацію. Тим часом можна створювати віртуальний музей. Актуальною й реальною є пропозиція про присвоєння імені П. О. Куліша міському ліцею чи школі.
Принагідно, звертаюся до Анатолія Лінника та народного депутата Олександра Кодоли: замість того, щоб розкидати гроші на тимчасові акції «Жінкам і Людям року» та білборди зі словами про європейськість Ніжина створіть фонд Пантелеймона Куліша. У світовій історії і вчора, і сьогодні саме така постать залишається Людиною віку. Не провінційне мавпування телефіглярства чи заманювання туристів пам’ятними дошками про народження у нас артистки кордебалету, скандальної дружини відомого художника, наближає нас до Європи.
Прислухаємося до Марка Стеха: щоби стати справжніми європейцями, навчімося цінувати класиків нашої літератури.
Надія ОНИЩЕНКО,
директор Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя, член Національної спілки журналістів України
На фото: Пантелеймон Куліш, сучасний вигляд будинку Федора Бордоноса в Ніжині, в якому бував Пантелеймон Куліш
.
