Чудовий недільний день 12 травня. В цю днину, погідну, лагідну, теплу, коли вшановуються всі матері України, відбулася велелюдна проща до Грушівської Богоматері на Дрогобиччині. Пречиста Діва Марія тут об’явилася тридцять два роки тому на балконі місцевого храму.

Уже другий день по цій казковій неділі й два тижні до неї наш край облягли зливи й холод. Але 12 травня вдячний Син зробив Своїй Матері – Діві Марії свято, яке важко описати – над Грущовим всю днину усміхалося ласкаве сонце, гріло людські душі безхмарне синє-синє небо, в якому кружляли в золотих сонячних променях і слухали Святу Літургію лелеки, ластівки, чайки, орлани.
«Посланий був ангел Гавриїл від Бога до галілейського міста, названого Назаретом, до діви, зарученої з чоловіком на ім’я Йосип, із дому Давида, а ім’я діви – Марія. І, прийшовши до неї, сказав: Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою, благословенна ти між жінками. Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання. Та ангел сказав їй: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий, і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида, і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця! Озвалася Марія до ангела: Як станеться це, коли я чоловіка не знаю? У відповідь ангел сказав їй: Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе огорне; тому й Святе, Котре народиться, назветься Сином Божим… А Марія промовила: Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом Твоїм!» (Лук. 1:26-35, 38).
Є люди, імена яких завжди пам’ятає історія. Ці люди не належать якомусь одному періоду часу, не належать тому чи іншому народові – вони належать історії і завжди є прикладом для наслідування. Такою людиною є Марія, мати Ісуса Христа.
До Пречистої Богородиці текли й текли в цей ангельський недільний день тисячні потоки прочан, які як і три десятиліття тому несли своїй Небесній Неньці міріади вдячності, віри, любові, надії, сподівань і щирих просьб. Здавалось, що небеса розпанахалися й звідси ллється на свої створіння Божа Благодать. Ще довго по завершенні прощі люди не збиралися розходитися…
І я вдячний долі за те, що маю вірних і щирих друзів у Грушові, Зарваниці, Гошові, Уневі, відвідуючи їх, можу вклонитися Божому Маєстатові.

Зиновій Бичко, журналіст