І дзвеніла пісня понад рідним краєм

У лиху годину – через сад, долину –

Ворог вів,на допит, чарівну дівчину.

Ніжну і перлинну… Богу душу винну…

У лиху годину – через сад, долину.

.

Не була, дівчина, в страсі і тривозі…

І співала – дзвінко – пісню у дорозі.

Хоч могло чекати – й лихо на порозі!..

Не була, дівчина, в страсі і тривозі.

.

І дзвеніла пісня понад рідним краєм –

Над широким полем, над розлогим гаєм.

І зливалась з небом, синім з небокраєм…

І дзвеніла пісня понад рідним краєм.

.

Хоч і день похмурий вже хиливсь до ночі…

Не тряслися руки… в синь гляділи очі.

І дівча, трималось, скільки духу мочі!..

Хоч і день похмурий вже хиливсь до ночі.       

.  

Падали на личко – промінці останні…

І життя співунки… малось на питанні.

  І була, крім співу, ще й молитви в стані…

Падали на личко – промінці останні.

.

Корчились від співу мордочки ворожі…

Що були – чужої – долі на сторожі.

Слів під передзвоном пробували в дрожі…

Корчились від співу мордочки ворожі.

.

І слова котились в широчінь луною…

Йшов край юнки, янгол, стежкою земною.

Бралась вража челядь сутністю чумною…

І слова котились в широчінь луною.

.

Не вчинила зла їй – сила та нечиста…

Що була – як попіл – сіра і землиста.

Бо була дівчина… перед Богом чиста…

Не вчинилазла їй – сила та нечиста.

.

У лиху годину – через сад, долину –

Ворог вів, на допит, чарівну дівчину.

Ніжну і перлинну… Богу душу винну…

У лиху годину – через сад, долину.

Микола Собчук

                          м. Вінниця