«Я смодняночка-смоднянка,
Моя доля — вишиванка,
Моя пісня по Вкраїні хай луна.
Я смодняночка-смоднянка,
Гір карпатських полонянка,
Край гуцульський — моя рідна сторона», —
ці поетичні рядки героїні моєї розповіді Надії Іванюк-Пасічняк про своє рідне мальовниче село Смодна, що на Косівщині, в якому народилася 26 березня 1962 року. Вчителька, бібліотекарка Вербовецької гімназї, вона захоплюється літературою, мистецтвом, природою рідного краю.
Надія Миколаївна — членкиня Наукового товариства імені Тараса Шевченка, РО «Просвіта», «Союзу українок», голова осередку «Просвіта» ім. Т.Шевченка Вербовецької гімназії, керівниця шкільного літературного гуртка «Горицвіт» (2006-2017рр.), лавреатка просвітянської премії імені Марійки Підгірянки.
Та, окрім цього, вона ще поціновувачка поетичного слова. Н.Іванюк-Пасічняк активно популяризує українське Слово. Педагогиня за професією і поетка за покликанням, Надія Іванюк-Пасічняк уже тривалий час сама творить поетичні рядки.
Поезія — це стан її душі, пісня, яка лине із самого серця. Кожен вірш — це її сповідь, барвистий опис почуттів, емоцій, возвеличені любов’ю до рідного краю.
Життєва мудрість, жіноча вдача, багатство внутрішнього світу, відчуття прекрасного передалися від прадідуся Василя Девдюка, засновника Косівської школи художнього різьблення на дереві, мами-вчительки та сучасних письменників-наставників, серед яких Богдан Радиш-Маринюк, Аделя Григорук, Василь Шкурган, Микола Близнюк та ін. .
У 2012 році до святкування ювілею Надії Миколаївни побачила світ її перша поетична збірка «Каштанове намисто», схвально оцінена учасниками Клубу творчих учителів навчальних закладів Косівщини «Сповідь». На його засіданні відбувся творчий дебют Н.Іванюк-Пасічняк. Презентацію збірки провели члени літературної студії «Горицвіт» (кер. Світлана Лаврук, Пістинська ЗОШ I-IIIст.), де звучали вірші та пісні на її слова у виконанні внучки Надійки та учнів і викладачів Косівської школи мистецтв.
Оксана Ткачук, тодішня методистка Косівського районного відділу освіти, у передмові до збірки «Каштанове намисто» зазначила:
«…Пані Надія і зараз за допомогою художнього слова навчає всіх, як треба залишатися справжньою людиною, як знайти вихід з найскладнішої ситуації, як стати самим собою. Збагнувши трояндовий та тернистий шлях життя, їй вдається довірити свою душу вітру і летіти вільним птахом по святій землі, злившись, воєдино зі своїми думками у безкінечний танець віршів, що пахнуть каштановим цвітом і фіалковими мріями».
Читаючи рядки збірки «Каштанове намисто», поринаєш у предивний внутрішній світ людської душі, яка вміє любити, а не лише бути любимою, яка віддає себе сповна справі, якій служить:
«Групуйтеся в поезію, Слова,
Та не летіть у вирій,
Без вас моя душа пуста,
А з вами — інший вимір».
Прославляючи рідний край, рідне село у вірші, у пісні, поетичним словом возвеличує українську мову, вболіває за її майбутнє.
Аделя Григорук — письменниця, членкиня НСПУ, заслужена працівниця освіти України — редакторка збірки — відмітила, що в поезії Н.Іванюк-Пасічняк переплітаються різноманітні ліричні мотиви, які спонукають до роздумів, захоплюють читачів своєю щирістю і природністю.
«Смодняночка» (2017) — друге літературно-музичне видання Н.Іванюк-Пасічняк, у якому вміщено музичні твори у співавторстві із композиторами В.Вольським, Т.Бойчук, Н. Васильченко-Каверіною, Н.Гаргай, С.Крицкалюк, В.Данилюком.
У поетичному доробку авторки — громадянська, патріотична, пейзажна та пісенна лірика, серед яких вірші «Наше село», «Смодняночка», «Старокосівська святиня», «Україна в журбі» (тема Майдану, 2014), «Світ доброти» та інші, а також твори-посвяти Тарасові Шевченку, Василю Девдюку, Юрієві Федьковичу, Дарії Гнатківській, воїнам УПА, Тарасу Мельничуку, В’ячеславу Чорноволу, Дмитрові Павличку …
Презентація творчості поетки проводилася в Косівському центрі дитячої творчості (2007), школі мистецтв (2012) та на засіданні Клубу інтелігенції ім. І.Пелипейка (2017).
Надія Пасічняк — активна учасниця громадсько-культурного життя.
Як просвітянка, союзянка і членкиня Клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка, мала неодноразові зустрічі з читачами бібліотек Косівщини, виступала зі своїми поезіями на різних районних та обласних заходах, організовувала та проводила презентації та зустрічі із письменниками рідного краю для учнівської молоді.
Надія Миколаївна брала участь у міжнародних культурно-мистецьких заходах «Солідарні з Україною» (Польща, 2008-2023рр.), за що нагороджена дипломами та подяками.
Її поезії та публіцистичні статті друкувалися в газетах «Освітянський вісник» (Косів), «Рідне слово» (Косів), «Гуцульський край» (Косів), «Галицька Просвіта» (Івано-Франківськ), «Слово Просвіти» (Київ), «Гуцульська Україна» (Верховина), журналах «Гуцули і Гуцульщина» (Косів), «Перевал» (Івано-Франківськ), книгах «Гуцульщина літературна» (Косів), «Василь і Микола Девдюки» (Косів), «Вербовець і Старий Косів у літописах і світлинах» (Косів), альманасі «За чашкою кави» (Рівне) та інших.
Надія Миколаївна вважає себе березневою донькою і каже, що її «на крилах принесли лелеки». Березень для неї — місяць пробудження мрій і сподівань, віри у добру долю українських родин та незалежність і переможне майбутнє України.
Поезія Надії — то невід’ємна музика душі, що для людей співає щиру пісню!
Пливуть роки
Слова Надії Іванюк,
музика Світлани Крицкалюк.
І знову березень несуть лелечі крила,
Дощ пролісковий — вмилася земля,
Весна і доля, і душа щаслива,
В піснях зродилась мрія молода.
Знов у свічках стоять мої каштани,
Тож дочекаймося від них плодів!
Всміхнулись зорі, розвели тумани,
Черпаєм мудрість із батьківських слів.
Зібралися думки, мов друзі на пораду,
Зігрілись при життєвому вогні.
Пливуть роки, дають собі розраду,
Поезія й любов — дві подруги святі!
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу інтелігенції
ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».
Пісенний віночок від Надії Іванюк-Пасічняк
Смодняночка
Слова Надії Іванюк,
музика Світлани Крицкалюк
Стеляться під ноги килими шовкові,
Стежечка додому кличе іздаля,
Тут моя родина, у саду калина,
Тут я народилась, тут моя сім’я.
Приспів:
Я смодняночка — смоднянка,
Моя доля — вишиванка,
Моя пісня по Вкраїні хай луна.
Я смодняночка — смоднянка.
Гір карпатських полонянка,
Край гуцульський — моя рідна сторона.
Росяні дороги, мамині тривоги,
Вітерець гойдає мрію молоду.
Я тобі, мій краю, пісню цю співаю,
Я любов до тебе в серці бережу.
Приспів:
Заплету у коси зоряні покоси,
Позбираю в травах квіти запашні.
Хай радіє Косів, барвінкові роси
Й Рибниці сріблясті хвилі осяйні.
Приспів:
.
ОБЕРІГ ДИТИНСТВА
Слова Надії Іванюк,
музика Василя Вольського
Виглядає доньок і синів
Батьківська старенька біла хата,
Повертайтесь, діти, до батьків,
Щоб не було пізно, соколята.
Батьківська хата —
Мама і тато,
Пахне дитинством
Святий оберіг.
Мамина ласка,
Тата порада
Виткали долю
Життєвих доріг.
Сивочолі хай пливуть літа
І стежки за обрій повертають,
Мамині і татові слова
Серце й душу дітям зігрівають.
Батьківська хата —
Мама і тато,
Пахне дитинством
Святий оберіг.
Мамина ласка,
Тата порада
Виткали долю
Життєвих доріг.
Благодатна батьківська земля,
Зігріває щедрістю любові,
Воскресає вдячності зоря
І палає у родиннім колі.
.
СВІТ ДОБРОТИ
Слова Надії Іванюк,
музика В.Вольського
Кличуть мрії до мами додому
У незміряний світ доброти,
Чорнобривцями стежку знайому
Повертають дитинства сліди.
Приспів:
Мамо, матусю рідненька,
Тулиться осінь до ніг.
Лину до твого серденька,
Ти — мій святий оберіг.
Пахнуть росами ранніми квіти,
Розквітають веселкою дні.
Як же хочеться, мамо, зігріти
Ніжні руки твої золоті.
Приспів:
Твої коси притрушує іній,
Та в душі ти завжди молода.
Наймилішій на світі, єдиній,
Діти вдячні за мудрі слова.
Приспів:
.
СВІТАНКОВИЙ РОЗМАЙ
З вітром граються хмари німі
І цілуються з небом смерічки.
Пісню грають потоки стрімкі
Водоспадом бурхливої річки.
Приспів:
Тут за обрій сягають думки,
Тут крилаті збуваються мрії.
Тут любов заплітає стежки
У мережані щастям надії.
У росі світанковий розмай
Береже цвіт любові-чекання.
У Карпати мої повертай,
Моя доле, моє ти кохання.
Приспів:
З вишиванкою стріну тебе,
Затанцюють у вальсі узори.
Веселкове кохання моє
Привітають заквітчані гори.
Приспів:
.
ТВОЯ УКРАЇНА
Пам’яті Тараса Мельничука
Твоя Україна, Тарасе, як доля —
Її не позичиш і не обминеш.
Зламаєм кайдани — здобудеться воля,
Допоки у пам’яті нашій живеш.
Твоя Україна стражденна, як мати,
Уже посивіла від сліз і журби.
Дай, Боже, ніколи нікому не знати,
Як гинуть під кулями доньки й сини.
Твоя Україна, Тарасе, від роду
Незламного духу твердиня свята.
Безсмертна, як правда, в борні за свободу,
Бо Захід і Схід — Україна одна.
Твоя Україна, як вірна кохана,
Дарована Богом з любові-краси.
Нескорена в слові, єдина, жадана,
З поклоном до тебе, наш Князю Роси!
.
ЧИТАЮ «КОБЗАРЯ»
Беру у руки «Кобзаря»,
Сторінку за сторінкою гортаю,
Звучать Шевченкові слова —
З глибин віків немовби оживають.
Лани я бачу і Дніпро,
З-за хмари ясен місяць виглядає,
Мов писанка, моє село,
Тополі й верби вітер нахиляє.
Хрущів вже менше, та гудуть,
Пісень лише дівчата не співають,
В далеку чужину ідуть,
А матері чекають, виглядають.
В душі неспокій — москалі
На нашу землю зазіхають знову,
Ой, не однаково мені,
Коли ж здобудем щастя ми підкову?
Щоб на оновленій землі
З руїн піднялась Україна-мати.
Звучать Шевченкові пісні,
Цвіте калина в лузі й біля хати.
Читаймо, люди, «Кобзаря»,
Тарасові сповняймо заповіти.
Засяє воля, мов зоря,
Бо ми — Вкраїни і Шевченка діти.
.
Слова Надії Іванюк,
музика Василя Вольського
Україна в огні — кров людська пролилася.
Україна в журбі — звідки куля взялася?
Звідки нелюди-люди, звідки чорна біда?
Та коли ж в Україні буде воля свята?
Приспів:
Дух незламний людський,
Непоборная сила
Об’єднала людей
І покликала сина.
Зажурилася мати,
Просить сина: вернись!..
Білі ангельські крила
Підняли його ввись.
І здригнулась земля, і затихли майдани,
Покотилась сльоза — нема сина у мами.
Недоспівана пісня, наче крик журавля,
На півслові-любові обірвалась струна.
Приспів:
Ми в молитві святій стаємо на коліна,
Знайте, всі вороги: Україна єдина!
Де Небесная Сотня, друзі там, земляки,
Вічна слава, Герої, України сини!
Приспів: