15 лютого о 13.00 год. з нагоди відзначення 25-ї річниці від дня виведення військ з Афганістану біля пам’ятника воїнам-“афганцям” в Чорткові (вул. Копичинецька) відбудеться мітинг – реквієм, нагородження учасників бойових дій медалями УСВА.
Двадцять п’ять років минуло з того часу, коли останній солдат Радянської армії покинув територію Афганістану. 15 лютого 1989 року закінчилася безглузда афганська війна, яка гіркими споминами, сумними рядками закарбувалася у наших серцях. Полегшено зітхнули матері в українських сім’ях, тому що їхні діти вже більше ніколи не будуть гинути у локальних військових конфліктах, вони вже більше не оплакуватимуть цинкові гроби з мертвими своїми синами.
Але минуле назавжди лишається з нами. Тому жодна війна не може бути забутою, навіть та, яку було засуджено суспільством. Рядові солдати воєн не починають – вони гинуть на цих війнах, виконуючи свій військовий обов’язок.
Афганська війна залишила багато проблем, зокрема проблему інвалідів, військовополонених, пошуку пропалих без вісті. Немає чим виправдати наші втрати в Афганістані. Нам ніколи не повернути дев’ятнадцяти-двадцятирічних солдатів, які завжди залишаться молодшими за своїх однолітків. Але пам’ять людська не повинна бути втрачена, вона має бриніти, мов струна.
Майже десять років тієї війни не забути, не викреслити з життя більше ніж двох тисяч наших земляків-тернополян, яким на долю випала служба на чужій землі, не загоїти душевні рани багатьох сімей, які втратили своїх синів, братів, чоловіків, коханих, батьків – свою надію, своє майбутнє…. 46 молодих хлопців не повернулися з війни додому, два пропали безвісти, значна частина наших краян стала інвалідами. За цими цифрами чути плач і сльози матерів, вдів, сиріт. Час не владний загоїти душевні рани усіх людей, кого торкнулося чорне крило глибокого смутку, страхіття війни. Але спогади про цю жорстоку війну – це уроки для майбутніх поколінь, це застереження надто амбітним політикам.
Ми всі, що залишилися живими, повинні завжди пам’ятати тих, хто загинув в Афганістані. Це вони ціною власного життя рятували у боях своїх побратимів, вони рятували нас з вами.
Пам’ять про них у наших серцях житиме вічно.