Юрій Тарнавський відомий поет та письменник української літератури, 3 лютого 2021 року святкував свій день народження. Ця подія стала нагодою для привітань та обговорень творчого феномену відомого еміграційного співця. Хочеться долучити до тих привітань, поверненням до події, яка відбулася у вересні 2019 року. Саме тоді, на Форумі видавців у Львові, а згодом у Києві в книгарні «Є», відбулася презентація роману Юрія Тарнавського «Теплі полярні ночі» (Переклад Максима Нестелєєва. Видавництво Темпора. Київ, 2019). Юрій Тарнавський спеціально прибув з Нью-Йорку до України, щоб бути присутнім на цих двох важливих авторських презентаціях.
У романі Юрій Тарнавський оповідається про дитинство в довоєнній дійсності Польщі й Україні часів Другої світової війни. Але книга «Теплі полярні ночі» – не якась історична проста розповідь. Це живий спомни складений з тканини особистих емоції автора. В деякий мірі, це також дистанціювання супроти минулого, через радикальність інакше бачити дійсність. Напередодні львівської презентації на Форумі видавців у Львові, Юрій Тарнавський сказав: «Я здав собі справу, що не зможу написати розповідь, як у традиційних романах, а маю народжувати маленькі теми у формі запитань-відповідей — майже як сеанс психоаналітика. Перший варіант я закінчив приблизно за шість місяців і пізніше не дуже його й змінював. «Теплі полярні ночі» стали для мене величезним катарсисом, бо перші 10 років є підставою всього мого життя. Тоді я пережив усе найпрекрасніше й найжахливіше». Ця важливе душевне признання, домагалося продовжити розповідь, з неї народилася дивовижна книга, як повернення назад…»
Я попросив Максима Нестелєєва, щоб розповів про свою працю та надав особисту характеристику на тему перекладеного українською мовою твору.
– Пане Максиме, яким з вашої точки зору перекладача, є роман «Теплі полярні ночі» Юрія Тарнавського. Таке запитання може вам здатися незвичним, але Ваш переклад на українську мову з англійської, не просто переклад, а солідна праця з автором роману, знайомство і врешті дві вагомі зустрічі та презентації твору у вересні 2019 році, у Львові на Форумі видавців та в Києві у книгарні «Є» .
– Я визначаю для себе цей роман як «символічну автобіграфію» (якщо скористатися терміном Григорія Грабовича) і водночас як «мовну подорож», адже це своєрідне не фізичне, а словесне повернення автора в минуле, його фантазійна реконструкція.
…
– Як виникла ідея перекладу прози Юрій Тарнавський «Теплі полярні ночі»?
– Юрій Тарнавський написав мені електронного листа, знаючи, що я цікавлюся сучасною американською літературою й активно її перекладаю, і, зокрема, зробив українською роман «Бомба» Джозефа Макелроя, його друга і колеги. Пан Юрій запропонував мені перекласти свою найновішу книжку про Україну «Теплі полярні ночі», яка натоді ще не вийшла англійською. Я ознайомився з текстом, роман мені сподобався, тож я радо погодився його перекласти.
…
– Чи відома вам історія виникнення ідеї перекладу в видавництві «Темпора»?
– Оскільки у видавництві «Темпора» виходить серія «Американський постмодернізм», я звернувся до них із пропозицією видати роман Юрія Тарнавського. Представники «Темпори», прочитавши текст, погодились і зв’язалися з автором для підписання контракту.
…
– Хто від київського видавництва «Темпора» був відповідальний за координацію перекладу?
– Відповідальними за координацію перекладу були директорка «Темпори» Юлія Олійник і редакторка видавничих проєктів Богдана Романцова.
…
– В більшості повідомлень про історію перекладу і його презентацію лунає назва роман. Оскільки мені вдомо свій твір Юрій Тарнавський називає також прозою, виділяючі в творі окремі частини як автономні розповіді. А яка ваша думка, як перекладача…
– Це роман у формі автоінтерв’ю у форматі питань-відповідей. Із чимось подібним колись експериментував Дональд Бартелмі (хоча у нього це були розмови з психотерапевтом). В українській літературі це зробив Юрій Андрухович у романі «Таємниця» (хоча у нього це розмова з «німецьким інтерв’юером»). Взір для себе, Андрухович взяв з американського постмодернізму. У Юрія Тарнавського вийшла доволі лірична книга, у чомусь навіть сповідальна. Деякі фрагменти дійсно функціонують як окремі оповідання, деякі – як певна прозопоезія, але разом – це унікальний жанр, якому складно підібрати адекватну назву.
…
– Чи важко було перекладати твір Юрія Тарнавського…
– Так, але не тому, що текст дуже складний, а тому, що автор знає українську і може перевірити мій переклад. Тож було не так складно, як страшно не виправдати сподівань письменника, зрадити його голос і стиль, і я дуже вдячний пану Юрію, що він, прочитавши мій переклад, дав багато безцінних парад щодо мови, зворотів і побудови речень, щоб текст зазвучав дійсно «по-тарнавськи», а не як мій переклад.
…
– Я був на львівський презентації книги, де укажно слухав виступ письменника. У мене склалося таке враження, коли я читав і англійский і український тексти, що це одна невід’ємна творча магма. Чи це тому, що Юрій Тарнавський вільно почувається в обох мовних ареалах, чи це заслуга перекладача, який вклав всі зусилля, щоб переклад був відмнний?
– Це заслуга письменника, який координував мою працю на всіх етапах. Саме тому це не переклад, а «авторизований переклад». Мені дуже хотілося зберегти своєрідний лінгвістичний колорит, смак української мови середини ХХ століття, сподіваюся, це нам вдалося.
…
– На вашу думку, до кого письменник керував свій твір, на якого читача розраховував, англійського, чи українського. А може німецького і польського, бо є плани дальшого перекладу роману?
– Гадаю, що пан Юрій розраховував на уважних читачів, які люблять гарну літературу.
…
– Ви були на обох презентаціях книги, на Форумі видавців у Львові і на презентації в Києві. Надайте характеристику тим двом літературним подіям. Адже Юрій Тарнавський нечасто буває в Україні.
– Два міста між собою різняться, тож і презентації були різні. Зважаючи на те, що у Львові це відбувалось у контексті книжкового фестивалю, тож розмах був більший, а аудиторія строкатіша. У Києві було більш камерно, локально, у книгарні «Є». Хоча привід був однаковий, усе відбулося по-різному, але однаково душевно і тепло. Бо такий і роман у пана Юрія – душевний і теплий.
…
– Натомість 24 квітня 2020 року в інтернеті зявилося відео з презентації книги Юрія Тарнавського у книгарні «Є» в Києві. Ви там читали українською, автор англійською…
– Наскільки знаю, в Америці така форма є поширеною, де під час презентації автори часто читають уривки своїх творів. Пан Юрій запропонував зробити так само, але дати читачам-слухачам почути мову оригіналу і порівняти її з перекладом. Як на мене, це був цікавий досвід і непересічне переживання. Це була своєрідна подвійна мовна мандрівка твором. Вдячний пану Юрія за цю неймовірну пригоду.
…
– Дякую вам, пане Максиме, за розмову.
Розмову вів Тадей Карабович, березень 2021.
Юрій Тарнавський — (також Юрій Іванович Тарнавський, англ. Yuriy Tarnawsky, поль. Jurij Tarnawski, офіційно George Orest Tarnawsky, народився 3 лютого 1934 в Турці на Львівщині) — український поет та письменник, один із співзасновників Нью-Йоркської групи, представник альтернативної літератури на еміграційному американському грунті.
В 1944 році разом із родиною виїхав до Німеччини, де закінчив Мюнхенську українську гімназію. У 1952 році емігрував з Європи до США, де закінчив Ньюаркський коледж інженерії. Працював електроінженером, спеціалізуючись на штучному інтелекті в компанії IBM Corporation (1956—1992) та згодом професором української мови та культури в Колумбійському університеті (1993—1996). Його перша поетична збірка «Життя в місті» вийшла 1956 року, перший роман «Шляхи» — у 1961-му.
Пише українською та англійською мовами.
На світлині автор Юрій Тарнавський та перекладач Максим Нестелєєв.
Фото: Андрій Резніченко, Київ 2019