Під самою Горошовою ще недавно був березовий лісок – Ремізія. Та такий тото був лісок ошатний, як рай. Берези біленькі такі, якби хто навмисне їх помалював білою фарбою, а всяке зілля, квіти, трави такі, що не мож надивитися.
Ремізією називали той лісок тому, що там любили гніздитися ремези. І це може бути, бо лісок примикав до Дністра, а ремези люблять бути там, де є вода.
У ремеза гніздо таке, як панчоха або рукавичка, теліпається високо на кінці галузки. Зроблено воно з усіляких трав і зілля, тому не дивно, що помічне від всілякої слабості.
Недалеко від Ремізії пан мав двір. Його пані була дуже слаба. І хтось порадив їй, щоб робила купелі з ремезового гнізда. Пан наказав слугам повидирати, де тільки є, ремезячі гнізда і принести до двора. Двораки так зробили. Пані купалася і таки очуняла, але ремези з того лісочка зникли.
Лісочок той був аж до війни. Та у війну його так зрубали, що лише пеньки лишилися. Отака-то Ремізія.
Петро Медведик