Хто сказав, що нелюдська, жалюгідна, мізерна і ница штука – та війна? Хто сказав, що вона тільки ненаситно знищує усе найдорожче і найкраще, спустошуючи села, міста, людей, і йде геть, залишивши після себе «ніщо»? Напевно той, хто на війні не любив.
Той, хто не знав, як це – під час мінометного обстрілу вигравати дівчині на гітарі «Ти – найкраща з людей», писати смс-ку «Я так сумую за тобою», обіймати свою кохану після важкого бою і розуміти, що ти потрібен їй, і відчувати, як у неї ледве-ледве тремтять губи, коли вона цілує на порозі тебе, брудного, бородатого, в броні, з автоматом в руках, обвішеного гранатами, раціями, магазинами і численними підсумками з всякими різними військовими обладунками. Дарма, і що?! Вона тебе цілує і міцно-міцно стискає руки, закинувши їх тобі на плечі, боячись відпустити, щоб ти знову зараз не пішов. І в думках у тебе: «Війна мала б початись хоча б заради цього».
Надто романтично? Надто ідеалістично і ніжно? І хіба може таке бути на війні? Там же зовсім не до сердечних справ… Але може. Бо в ці декілька хвилин, поки ви стоїте на порозі, ти розумієш, для чого живеш і за що, власне, воюєш. І ти знаєш, що це все – по-справжньому. Бо війна не терпить фальші. Ніякої. Ні в мотивах, ні в майстерності, ні, особливо, в почуттях. Війна приймає тільки силу такої ж величини, як і вона сама. Любов і є цією силою.
І все, вище сказане, було б лише красивими словами, якби бійці Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектору» не продемонстрували б власних прикладів романтичних стосунків. Не дивуйтесь, бо на базі нашого батальйону можна сміливо засновувати шлюбне агентство. Дівчата, що приїздять сюди волонтерами, медиками, журналістами (не сидиться їм на цивілці, коли тут вирішується майбутнє) заразом влаштовують і особисте життя. Де ще, як не на війні, молода, рішуча, бойова, патріотична українка знайде собі парубка до пари?! Думаю, ніде. Бо всі СПРАВЖНІ чоловіки воюють, захищаючи свою рідну землю. Звісно, можна сидіти десь далеко в тилу, і чекати, що рано чи пізно з війни повернеться той єдиний, і заживуть вони щасливо, і розквітатимуть усюди орхідеї і літатимуть над ними різнокольорові метелики. Але! Навіщо зволікати, коли вже зараз можна взяти власне майбутнє у власні ж руки? Наші дівчата, такі собі правосєчки, вирішили, що чекати закінчення війни – справа нудна і довга, тож приїхали на фронт самі.
Волонтер Ліза привозила допомогу у вигляді різноманітної амуніції прямо на передову у селище Піски. Возила-возила і, як-то кажуть, довозилася. Зараз чи не весь батальйон слідкує за розвитком їх стосунків з корегувальником Яшкою. А цей хлопець, як-не-як, зірка «Правого сектору»!
Наступні дві пари пішли куди далі, від попередньої. Спікер і Саша, Буча й Інна повінчались безпосередньо на бойовій базі ДУК ПС. Ви знаєте, що таке – військове весілля? Наречена і наречений – в камуфляжі, гості – також. Замість помпезного феєрверку – салют з автоматних черг. І медовий місяць – в Донецькому аеропорту. Думаєте, жах? Ні, навпаки, це так незабутньо, непересічно і кайфово, хоча і абсолютно божевільно!
Є бійці, стосунки яких лише починають набирати обертів. Хоч і правосєки, але почуття – річ тендітна, тож і діяти треба відповідно. Щоб не нашкодити)
Ці люди, що не дивлячись на війну знаходять час і сили для своїх коханих, є набагато боєздатнішими, аніж ті, що повністю сконцентрувались на воєнщині. Повторюсь, вони знають, для чого і за що воюють, і ніхто, як вони, не зацікавлений і не вмотивований на швидке здобуття перемоги над ворогом. Висновок такий: нам потрібно побільше закоханих! Тому шановні патріоти і патріотки, Добровольчий Український Корпус «Правого сектору» запрошує вас у свої лави для того, щоб знайти свою любов, і з її допомогою відстоювати незалежність рідної землі. Кінець-кінців, шлюбне агентство потребує клієнтів!
