У цій новелці позичу трішки чужих мудрощів. Англійський письменник Чарльз Діккенс колись оприлюднив фразу, яка відразу стала класичною: « — Їхати, отже їхати, — промовила панночка і вийшла заміж за візника».
З гоголівською насмішкуватістю дихає початок «Мертвих душ»: «У ворота готелю губернського міста NN в’їхала досить гарна ресорна невелика бричка… Два російські мужики, що стояли біля дверей шинку проти готелю, зробили деякі зауваження… «Бач, — сказав один іншому, — он яке колесо! що ти думаєш, доїде те колесо, якщо б трапилося, до Москви або не доїде? » — «доїде», — відповів інший. «А в Казань то, я думаю, не доїде?» — «У Казань не доїде», — відповів інший».
Мандрівні історії — то цілий Еверест творів світового письменства: від давньоіндійського епосу «Магабгарата» до романів нашого сучасника — француза Патріка Модіано, а в українській літературі від «Слова о полку Ігоревім» до творів юного Максима Кідрука.
Мандрувати, отже перетворювати час на простір. Ця думка американської письменниці Сьюзен Зонтаг залишається актуальним не тільки серед подорожуючих, а й тих, хто, лежачи на дивані, захоплено читає книжки про мандрівки.
Щоправда, першу книжку про подорожі, а це захоплюючий роман «Нащадки скіфів» Володимира Владка, я проковтнув на літніх канікулах після четвертого класу, лежачи під грушею. За день. Але враження від неї аж на кілька днів і ночей так замакітрили мою ще нерозумну голову, що я не те що забував пообідати, а нарвати теляті трави і позбирати на сідалах курячі яйця. Мені без кінця марилися печери із скарбами і загадкові скіфи… Згодом я з нетерплячки за такими ж пригодами перегортав сторінку за сторінкою «П’ятнадцятилітнього капітана», але ефект був уже не той. Мені не вистачало українського Жуля Верна. Не вистачає і сьогодні…
Захопившись в далекому дитинстві «нащадками скіфів», я шаную подорожі в часі в минуле і зневажаю мандрівки у майбутнє (хай вибачать мені за це Герберт Уельс і Рей Бредбері, брати Стругацькі та багато інших фантастів-мандрівників, навіть той же Володимир Владко, автор повісті «Аргонавти Всесвіту»). Певна річ, що багато хто не зрозуміє мене за таку безглуздість. Однак я позаздрю отій панночці Чарльза Діккенса (з його істинно англійським гумором), що вийшла заміж за кучера, аби мандрувати в… історію.
Володимир САПОН
Чернігівщина