Дем’янова І. Комарики-дзюбрики. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 168 с.
Справжній талант тішиться чужими успіхами і здобутками. Саме це підкреслював Сергій Синюк на одному з творчих вечорів, коли говорив про Ірину Дем’янову – хорошу письменницю і хорошого редактора, людину, яка багатьох ввела в літературу… Справжній талант не шкодує теплого слова для своїх товаришів, колег по перу. Саме це засвідчують «Комарики-дзюбрики» Ірини Дем’янової, присвячені творчій еліті Тернопілля.
Екзистенція людини, творчої особистості, – такий лейтмотив літературно-художнього видання «Комарики-дзюбрики» Ірини Дем’янової. Сутність буття розкриває «Самопародія»:
- Ось тобі зілля й небо,
Та й не втікай нікуди!
Що за весна без тебе?! –
Скажуть хороші люди.
А ще – отакий катрен:
Щодня – забуття й пізнавання,
щодня – репетиція жнив…
Чекаєш на справжнє! Чекання
явить хижу справжність – «Прожив!»
А живе творча людина творчістю і у творчості, яку лишає по собі. «Дружні епіграми та панегірики», «Буцімто сентенції», «Примовки-перемовки», «Окрушини та строфи», «Пересміхи, перегуки», «Присвяти давні та недавні», «Оновлене» – ці розділи про тих, для кого життя як творчість, творчість – як життя: про письменників, художників, скульпторів та ін.
Як і Г. Смотрицький, А. Римша, І. Франко, В. Самійленко, В. Еллан, С. Воскрекасенко, В. Сосюра, Д. Білоус, В. Симоненко, А. Бортняк, Ю. Круглик, П. Осадчук, Ірина Дем’янова завдяки «Комарикам-дзюбрикам» укоренилася на ниві літератури як авторка низки епіграм, і, як Г. Бутович, І. Величковський, С. Яворський, Ф. Прокопович, – як поетеса-панегірист.
Дедикаційні епіграми – із вказівкою на ім’я адресата, якому присвячено твір, – вияскравлюють всеохопне ставлення людини до життя. Наприклад, «На Володимира Барну»:
Його величне вабить не намарно:
ЛЮДИНА, ВСЕСВІТ, ХРЕСТ, ПОЕТ…
В. Барна!
Є тут і про життя митця в пам’яті нащадків:
Хай без клумби, хай хоч на околиці
Обеліск у честь його стоятиме:
«Кулеметник-гітарист, що молиться».
Кожне шумченя, хто дядя, – знатиме!
(«На Сергія Синюка»)
Серед тих, чиї імена в розділі «Дружні епіграми та панегірики», – Василь Бурма, Ярослав Омелян, Богдан Андрусяк, Микола Мамчур, Богдан Будний, Ганна Костів-Гуска, Катерина Білокур, Василь Жданкін, Ігор Герета, Тамара Удіна, Дарія Чубата, Євген Дудар, Іван Драч, Любов Ізотова та ін. Усього – понад сотня.
Варто зазначити, що, славлячи, Ірина Дем’янова порушує злободенні питання суспільства:
Наш ляльковий театр, до речі,
до вподоби не лиш малечі,
І казково там, й загадково –
що не п’єса, то В. Лісового!
(«На Володимира Лісового»)
Майстерність пера письменниці засвідчують і сентенції, серцевиною яких є досвід («Мітингувати на площу ходила, біля корит – прогресивніші (?) рила…», «Не зна ні коми, ні же тії титли, та, Боже правий, скільки має титулів!», «Віват, віват заблуканим в пустелі – їм піст минув без сала і постелі!», «Зоріла – поки не дозріла…», а також примовки-перемовки: «У гурті й комарик – сила» – коаліція гласила», «Казав сліпий: «Побачимо!..» І став… вождем над зрячими!», «До булави потрібно голови. А до безголів’я – люд скандує ім’я!», «Аби зуби, а хліб буде. Аби хліб, то й вставим зуби!», «Не для Гриця паляниця. Тре’ нардепам поділиться!»… У розділах «Окрушини та строфи» та «Ословлене» натрапляємо на вислови афористичного змісту: «Зачали, як потенціал, вродили – імпотенція», «Час нівелює ідеали – ідеалісти вічні!», «Якщо для письменника орієнтир – певний рід читача – твір навряд чи стане явищем», «Чому, як палиш багаття, – димом пахне, а як це роблять сусіди – смердить…», «Ніби й невеликий діапазон: від афоризму до аферизму», «Усе, що при одній владі проходить «червоною ниткою», – при іншій – зшивають чорною!»
Щодо семантики назви книги, то вона в таких рядках: «Усе мізерне – непомітно велике, усе значиме – сміховинно мале, залежно від точи зору. Ми водночас: і комарики, й дзюбрики… Інколи хтось у комусь переважає, але це суттєво лише тут, на цій дивній планеті, колисці й чистилищі людства».
«Комарики-дзюбрики» Ірини Дем’янової можна означити, за словами авторки, як репетицію жнив. У ній наскрізне осмислення зробленого, сенсу праці творчої особистості, плоди якої нагадують дозріле колосся. Втім, це лише репетиція жнив. А жнива – попереду.
Юлія БОНДЮЧНА